9 травня: зовсім інша перемога і інші переможці




Друга світова війна – великий урок, який розділив історію людства на «до» і «після». Жахливі події 1939-1945 років особливо сильно відбилися на долі українців, що певною мірою знайшло своє визнання в участі України при створенні Організації Об’єднаних Націй.
Союзники зуміли знайти спільну мову в боротьбі зі спільним ворогом, але останні 75 років світ розділений на дві дати вшанування тієї жертовності. Так, на початку 2000-х, Генасамблея ООН змушена була визначити відразу дві дати – 8 і 9 травня – як дні пам’яті і примирення в честь всіх жертв Другої світової війни.
У цьому сенсі досить вірним був крок Верховної Ради в 2015 році – зробити 8 травня відповідно днем ​​пам’яті і символом примирення. Однак, чи було необхідним продовження риторики Дня перемоги? Адже тільки сам по собі відмова від анахронічного мілітаризму під час «святкування» – ще не відмежування від цього радянського спадку.
Зате в сусідній Молдові зуміли використовувати власну традицію і розірвати проросійське ототожнення цієї дати. У 2018 році, до вихідного святкового Дня перемоги там додали ще одне значення – День Європи. Два святкування в один день.
День Європи був встановлений на одному з європейських самітів в 1985 році, щоб кожен саме 9 травня святкувати мир і єдність континенту.
Саме в цей день в 1950 році в Парижі було проголошено Декларацію Шумана, яка відкрила шлях до інтеграції європейських держав і загальному побудові кращого майбутнього. У ній закріплена одна до сих пір діє істина: «Європа буде створена не відразу і не в готовому вигляді, – вона виникне на основі реальних справ і фактичної солідарності».
Світ в післявоєнні роки був крихким і міг зруйнуватися історичними міждержавними протистояннями, особливо на тлі розрухи і суперечок про енергоресурси.
Так, 70 років тому, французький міністр закордонних справ Роберт Шуман своєю заявою, розробленим за участю Жана Монне, привів до створення першого європейського співтовариства, покликаного до спільного міждержавного управління конфліктними галузями вугілля і сталі.
Паралельно в той же день 9 травня 1950, німецький федеральний канцлер Конрад Аденауер скликав свою прес-конференцію, на якій заявив: «Об’єднання Європи, при залученні Федеративної Республіки Німеччини, є дуже важливим способом досягнення і підтримання миру (…), щоб забезпечити міцний мир народам світу ».
Чи не є саме цей добровільний крок німців справжньою перемогою? А потім, в 1955 році, за іронією долі – саме 9 травня, Західна Німеччина стала повноправним членом НАТО. Чи не є справжньою перемогою те, що незадовго після закінчення війни, у вільній Європі не залишилося поділу на переможців і переможених?
Зараз Шуман, Монне, Аденауер і деякі інші європейські лідери того часу вважаються батьками-засновниками Європейського Союзу. А 9 травня, як День Європи, є одним з офіційних символів ЄС – на рівні прапора (синього полотнища з 12 жовтими зірками, які утворюють коло посередині) і гімну ( «Оди до радості»).
Ви скажете – в Україні вже є свій День Європи. Дійсно, в 2003 році Леонід Кучма встановив святкування Дня Європи в третю суботу травня. У той час, коли 9 травня було залізобетонно «зайнято», тодішній Президент України своїм указом відвів нас від ключового, адже День Європи, який відзначається в будь-який інший день крім 9 травня, – це не про цінності ЄС, а про святкування заснування ради Європи (куди також входить Росія).
Країна, яка закріпила в своїй Конституції стратегічний курс на набуття повноправного членства в Європейському Союзі, повинна задуматися над тим, що для неї означає цей день.
Кремлівське 9 травня – це перемога минулого.
Європейське 9 травня – це перемога майбутнього.
Андрій Ґміна Якубув, голова ГО «Instituto 9 de Mayo» (Іспанія); опубліковано в газеті день



Источник – antikor.com.ua

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *