Чому на українців дивляться як на папуасів – політолог




Давайте об’єктивно. Ми – периферія. Глибока, архаїчна, безумовна. Була, є і будемо.
Таку думку сьогодні озвучив в Фейсбуці політолог Михайло Подоляк.
І це зовсім не залежить від нашого ситуативного менеджменту). А також від того, що ми самі про себе думаємо.
Більш того, кожний наступний наш кандидат в міністри – це, як правило, все більш тупикова гілка в людській еволюції. Тупий, фанфароніст, агресивний, боягузливий, жадібний.
Але це … не страшно. Тому що ні на що не впливає.
Немає жодного значення, якими компетенціями володіє, скажімо, міністр Пристайко (його дитячі сентенції із зовнішньої політики слухає і чує, хіба що його прес / секретар і недалекий близький родич) або міністр Скалецька (чий епічний спіч про борщ в Санжарській обсервації точно і доказово переконує нас в тотальному відсутності мізків як в оптимальному українському способі захисту від будь-якої інфекції або інвазії) …
Держава – це, перш за все, якісні або не якісний сервіси. Це здатність швидко аналізувати ризики, визначати сценарії розвитку тих чи інших явищ і робити певні кроки, щоб мінімізувати негативні наслідки. Держава – це менеджери, які не свої прищаві юні особи екзальтованих олігофренів продають нам через pr-служби, а непомітні тіні, професійно вирішують проблеми …
Треба б уже нам зрозуміти, що сьогодні у нас зовсім немає менеджерів. Тому абсолютно не має значення, хто і чому буде наступним міністром / прем’єром в кабінеті чергового «видатного» президента. Банальні хлопчики біля кавових столиків).
Легендарний вже по шуглівості людства «Уханьський коронавірус» просто мордою ляснув нас в усвідомлення того, що медичного сервісу у нас в принципі немає.
Банально поїздити зараз по лікарнях (столичним навіть), подивіться на їх утримання. А після послухайте гімни у виконанні лікарів-інфекціоністів. Ці гімни і є єдиний засіб лікування в нашій країні …
Силовий сервіс у виконанні орлів вічного Арсена Борисовича – це про постановочні бої на вулицях міст. А от інші – прокурорські, набушние, СБУшні – це тільки про забезпечення квитками. При виникненні ж найменшого кризи – суспільство зможе зупинити свавілля тільки через … волонтерство).
Освітній сервіс – це, скоріше, про спробу повернутися в XVII століття, в міфологію відсталих сільських країн, де головний герой національного епосу такий собі «невловимий Джо», який будує чергову ізольовану «велику країну». Країну, якою потрібні не технології, пайова участь в глобальних ринках, а все та ж скіпа і хоровий спів) …
Чому на нас завжди дивляться як на папуасів? І чому не вважають за потрібне доводити до відома навіть з питань, безпосередньо нас стосуються? Тому що ми не дієздатні. Чи не можемо обсказать адекватно свої претензії, стримати власне слово, виконати обумовлену роботу.
Ми – тупикова гілка, яка продає такі собі понти сільського гопника, що випадково потрапив в глобальний університет, в якому цінують мізки) …
Звичайно, неприємно читати такі оцінки щодо українського народу. Тим більше, що українці провели два Майдани, якими захоплювався весь світ.
Однак майдани робило меншість народу, а ось обирає владу – більшість.
І тому-то політолог, в принципі, має рацію. Згадаймо: спочатку був перший Майдан, але через кілька років народ (його більшість) вибрав собі президентом бандита Януковича; всього через кілька місяців після другого Майдану українці вибрали президентом олігарха Порошенко; в минулому році вибрали коміка Зеленського …
Дійсно – папуаси!
Ось і маємо в країні те, що маємо …
Фото від Михайла Подоляка



Источник – antikor.com.ua

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *