Казка про жадібного Чеботаря, прокляті наплічники і чортову касу




Є така професія – батьківщину обирати
Жив-був у славній державі Україна один жадібний до грошей і життєвих благ чоловік із нестерпним характером на ймення Сергій, на прізвище Чеботар. Ще змалечку Сергійко Чеботар вдався не такий, як усі хлоп’ята: був дуже-дуже чутливим до дзвінких монеток і хрустких асигнацій, пестливо та ніжно називаючи їх «мої грошенята». Поки решта одноліток мріяли про підкорення космосу, відкриття незвіданих земель та героїку інших романтичних професій, Сергійко Чеботар у нічних pollutio -мареннях голубив пухкеньку мамону з її земними пишнотами і лоском. 
Пролетіли вихором шкільні роки і на горизонті юного прагматика Сергія Чеботаря з’явився привид майбутнього успіху – ремесло економіста, диплом якого отримано під завісу епохи соціалізму в столичній сільгосп академії. Метикований хлоп принюхався до вітрів соціально-економічних змін і … дременув у протилежний від колгоспної дійсності бік – торгівлі.
У мороці 90-х талант Сергія Чеботаря до накопичення капіталу розцвів пишнобарвною амброзією в руїнах колишнього комуністичного гуртожитку. Первісні гендлярські трофеї Чеботаря здобуто в організації з милозвучною назвою «Гастрономторг». Хуткорукий і метикований очільник «Гастрономторг» швидко засвоїв математику приватизації і після успішного звільнення громадян новонародженої країни від турбот щодо утримання мережі столичних гастрономів і гастрономчиків, влився до орди так званих розбудовників. З легкої руки і нестримних вуст першого вождя розбудовників Леоніда Кравчука цей термін як пошесть поширився по газетних шпальтах і  текстах патетичних промов із претензією на позначення чогось світлого і доброго. 
Розбудовники 90-х попрацювали на славу! Згарища та розруха дотепер нагадують про звитяги творців новітньої Руїни. Очікувано, що і наш «герой» не затерся в легіоні подібних до себе. Блискавична реакція і орієнтованість на західні цінності (особливо грошові знаки) перекотиполем віднесла Сергія Чеботаря на дипломатичне поприще. Виявляється, не в славетному інституті міжнародних відносин КНУ ім. Шевченка кувалося дипломатичне майбутнє країни, а в мережі гастрономів!
На дипломатичній ниві Сергій Чеботар не став українським Талейраном, проте остаточно забронзовів і нагуляв амбіцій державного діяча, що особливо відчували його підлеглі, скажімо так, на власній шкірі.
Спрагла до матеріальних гараздів душа Сергія Чеботаря тріумфувала в період БЮТовського урядування в Україні в період із 2007 до 2010 рр. Оновлений помаранчевою революцією уряд абсорбував і професіонала Чеботаря. Гострі ліктики цього новобранця урядовця проштовхали його до посади заступника Міністра Кабінету Міністрів України – начальника управління з питань діяльності органів юстиції та правоохоронних органів.
За нетривалий період часу урядування матеріалізувалися мрії колишнього гастрономщика-дипломата про ошатну хатинку поблизу Києва, і новенькі самохідні агрегати ВІП-рівня та інші цивілізаційні блага. Здавалося б, ріг достатку сімейства Чеботаря не спорожніє, адже про такі скороспілі результати державницької діяльності не мріяв і цар Соломон. Але, доля-злодійка розпорядилася по-іншому, майже ідеальне становище вмить змінилося. Із териконів Донеччини десантувалися голодні цербери-янучари, які копняками в буквальному сенсі виштовхали астенічне тіло Чоботаря з урядових коридорів. Хто-хто, а скорописці відвели душу, коли карбували на папері героїчну сагу про оборону Сергієм Чеботарем службової келії. Кабміновські пліткарі подейкували, що «освободители» були шоковані міцністю обіймів Чеботаря зі своїм службовим столом, рух від якого залишив борозну на підлозі та в пам’яті учасників цього дійства.
Програвши битву під кабінетними фермопілами, Сергій Чеботар випав в осад і нашорошив ніздрі на зміну політичної кон’юнктури. 
Ренесанс Сергія Чеботаря відбувся у 2014 році. Для більшості співвітчизників цифрове позначення «2014» – це кров, страждання і війна, а для героя нашої казки – мамона рідна. Нечиста сила підсолодила земний абонемент наполегливого Чеботаря новим дохідним місцем у системі МВС на посаді заступника міністра. Як мовиться в народі, роботи непочатий край. Новоспечений заступник міністра розігнався не на жарт і традиційне запаморочення від успіхів закінчилося грандіозним скандалом, який збагатив сучасну історію України ще однією ганебною корупційною плямою – «наплічникгейт» або «рюкзаки Авакова». 
Цей та інші супутні скандали, що коростою нашарувалися на репутації Сергія Чеботаря на деякий час зробили токсичною цю персону. Символічно, що датою відставки громадянина Чеботаря з посади заступника міністра МВС стало 13 травня. Воістину, нечистий дарує принадливі аванси, але й стягує пекельну плату за свою прихильність.
Після таких випробувань і, найголовніше, досягнення серйозного віку можна було б очікувати мандрівки Чеботаря по маршруту імператора Діоклетіана, тобто до капустяних плантацій. Але ж колишньому молодому гастронмщику така діяльність не до снаги.  Чорти вчергове заполудили очі Сергія Чеботаря золотими дукачами і працевлаштували на посаду радника міністра МВС.
Є така професія – батьківщину обирати! У вузьких колах МВС назва цієї неформальної професії дуже скромна, «касир». Але носій такого титулу не поступається генералу, адже саме касир є модератором тіньових грошових потоків, які вливаються до персональних кишень можновладців, а не українського народу.
І на цій ниві 68-річний Сергій Чеботар не зраджує своїм вподобанням, у чому переконалися очільники поліцейських главків в областях знедоленої країни…
Продовження слідує  
Обіймаю Вас словом,
Ваш казкар Семен Підкова 



Источник – antikor.com.ua

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *