Квола братва. Як «ТІТУШКИ» здавали один одного в судах у справах Майдану



Шість років тому, 19 січня 2014 року на Майдані відбулися переломні події і протест перестав бути мирним. Його учасники, обурені прийняттям «диктаторських законів», почали наступ на Верховну Раду і влаштували зіткнення з силовиками. «Беркут» відповів гумовими кулями, світло-шумовими гранатами і водою з брандспойтів. Бої йшли кілька днів пролилася перша кров – загинули четверо учасників євромайдан.
У цей період в Києві переходять до активних дій ТІТУШКИ – цивільні особи, часто спортсмени, яких наймає і організовує криміналітет у співпраці з правоохоронцями для протидії протестуючих. У той час, як на Майдані йдуть бої, тітушек розставляють на трасах на в’їзді до Києва, щоб затримувати автомобілі з майданівців. Одночасно з Харкова в Київ приїжджає три автобуси із ТІТУШКИ, які влаштовують полювання на «Автомайдан» на Петрівці. При цьому вони б’ють і випадкових перехожих, серед яких виявився юрист Владислав Дулапчій. Зі станції метро викрадають телеоператора Володимира Іваненка. Тоді ж ще одна група тітушек викрадає і катує активістів Майдану Юрія Вербицького та Ігоря Луценка. У рамках спецпроекту до шостих роковин євромайдан видання «ґрати»Розповідає про те, як розслідувалися дії тітушек в січні 2014 року.
Слідство за шість років змогло встановити ієрархію структури тітушек, а також вказало на їх зв’язок з правоохоронними органами. Звинувачення висунули не тільки рядовим виконавцям, а й організаторам боротьби з Майданом. Однак, значна частина підозрюваних знаходяться в Росії або Крим, куди вони втекли, щоб уникнути покарання.
У схемі вказані тільки ті фігуранти справ, про які йде мова в тексті.

ТІТУШКИ в січні 2014 року. Схема складена Тетяною Козак, інфографіка - Антон Наумлюк, Стас Юрченко
ТІТУШКИ в січні 2014 року. Схема складена Тетяною Козак, інфографіка – Антон Наумлюк, Стас Юрченко

«Один на 20 мільйонів». Київський Антимайданом – організація тітушек і викрадення протестуючих
Засідання у справі про викрадення Ігоря Луценка і Юрія Вербицького в Бориспільському міськрайонному суді затримується вже на годину. Обвинувачений Олександр Волков весь цей час читає матеріали справи, спілкується з родичами і друзями. Група підтримки у Волкова велика – заповнений весь зал. Останні ряди займають міцні, спортивного вигляду чоловіка: вони виходять по черзі курити, один з них на телефоні грає в нарди.
Поліція заводить в наручниках обвинуваченого по іншій справі і прокурорам Юлії Малашіч та Олексія Донського, а також глядачам на перших рядах доводиться потіснитися. До зали заходить адвокат, прокурор і з’являється суддя.

Прокурор Олексій Донськой. Фото: Стас Юрченко, ґрати
Прокурор Олексій Донський. Фото: Стас Юрченко, ґрати

Всі, хто прийшов на засідання у справі Майдану, стають мимовільними глядачами дебатів у справі про «невдалої крадіжки»: обвинувачений визнає провину частково – він дійсно хотів вкрасти гроші з машини, але не вийшло – його спіймали. Справу розглядають уже два роки, і весь цей час чоловік провів під арештом. Вирок суддя повідомить на наступному засіданні.
Волков, який спостерігає за дебатами з “акваріума”, знаходиться в СІЗО трохи більше – два з половиною роки, його заарештували 29 липня 2017 року. Волкову загрожує довічний термін за організацію тітушек для протидії протестам на Майдані в 2014 році, викрадення та катування активістів Ігоря Луценка, Юрія Вербицького і вбивство останнього. У перекладі на мову Кримінального кодексу – це п’ять статей: створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину (стаття 255), незаконне позбавлення волі (стаття 146), катування (стаття 127), умисне вбивство (стаття 115), незаконне перешкоджання організації або проведенню мирних зібрань (стаття 340).
При цьому Волков не очолює ієрархію тітушек, хоча знаходиться на одній з її найвищих щаблів. Слідство вважає, що він діяв за дорученням Олександра Чеботарьова – бізнесмена, президента чернігівського ФК «Десна», і «кримінального авторитета», який під час президентства Віктора Януковича контролював підприємства «Укрспирту». Чеботарьов, як і багато інших учасників розгалуженої мережі тітушек, c 2014 року ховається в Росії.
За версією слідства, саме за наказом Чеботарьова і при координації Волкова викрали активістів Майдану Юрія Вербицького та Ігоря Луценка з Олександрівської лікарні в Києві в ніч з 20 на 21 січня.
Вербицький не пережив ту ніч – він помер від побоїв і переохолодження. В руки тітушек він потрапив фактично випадково: на Майдані від розриву світлошумової гранати отримав поранення ока, до лікарні його підвіз Луценко, якого там вже чекали ТІТУШКИ. Інформацію про його пересуванні вони отримали від міліції, яка прослуховувала телефон активіста. Дозвіл на прослушку видав Апеляційний суд Києва на основі підроблених рапортів. У вересні 2016 року генпрокуратура оголосила підозра двом співробітникам карного розшуку міліції Костянтину Пащенко та Дмитру Хізанову. Їх звинуватили в службовій підробці і порушення таємниці телефонних розмов. Їх справа розглядає зараз Шевченківський райсуд Києва.
2 травня 2019 року в Бориспільському суді, де слухалася справа Волкова, допитали засекреченого свідка, який під час Майдану працював в структурі МВС. Його свідчення підтверджують зв’язок організаторів тітушек та правоохоронців.
«У січні 2014 року через свою професійну діяльність мені стало відомо, що люди з оточення Олексія Чеботарьова затримали якихось учасників євромайдан. Останніх намагалися віддати правоохоронним органам, щоб їх затримали за нібито протиправні Дія. Чеботарьов дзвонив різним посадовим особам (в структурі МВС – Ґ), правоохоронцям, зокрема мені. Він шукав людей, працівників міліції, які допомогли б йому заарештувати затриманих його людьми учасників євромайдан », – повідомив в суді свідок.
Чеботарьов йому дзвонив з проханням «оформити» двох майданівців через вісім годин після викрадення Вербицького і Луценко. Після дзвінка вони зустрілися, і Чеботарьов повідомив, що її люди затримали активістів, але прізвищ не назвав. На наступний день з оперативної інформації свідку стало відомо, що мова йшла про Луценка і Вербицького.
«Тому я зрозумів: можливо, це ті активісти (про які говорив йому Чеботарьов – Ґ)», – підтвердив свідок у суді.
На координацію дій тітушек та силовиків вказують дані про зустрічі Чеботарьова в МВС дзвінках для людей Чеботарьова та Віктором Зубрицьким – медіа-менеджером і продюсером телеканалу «112», якого залучив до протидії протестним акціям глава МВС Віталій Захарченко.
«З урахуванням розвитків подій – посилення протистояння на вулиці Грушевського в Києві, в результаті чого отримували численні тілесні ушкодження та працівники міліції, і протестуючі, можливо припустити, що Щінкін (підлеглий Чеботарьова – Ґ) і Зубрицький надавали працівникам з особистої охорони Чеботарьова вказівки по викраденню Луценко і Вербицького, і активно спілкувалися по телефонного зв’язку », – робить висновки слідство.
Коли двоє активістів під’їхали до лікарні, там вже чергували кілька тітушек. З ними Луценко зустрівся в коридорі офтальмологічного відділення, куди привів пораненого Вербицького.
«Бачу, ці двоє відкрили двері кабінету, де знаходився Вербицький. Закрили, пішли назад. Вони мене запитали: «Це ви тільки що приїхали?». Я зрозумів, ми в біді, відразу дав сигнал в Zello, про те, що на нас можливо буде напад тітушек, як можна швидше потрібна допомога. Але я помилився, подумавши, що засідка нас чекає на виході з лікарні. Помилився, бо думав, що в лікарні більш-менш безпечно », – говорив Луценко на засіданні 16 травня 2019 року.
Луценко і Вербицького витягли з лікарні на вулицю і затягли в припаркований поруч мікроавтобус. Активістів вивезли в ліс, де ТІТУШКИ їм влаштували допит. Викрадачі спочатку питали «базову інформацію», а потім вимагали розповісти, хто фінансує і організовує Майдан, формулює вимоги і складає плани протестуючих.
«Допит супроводжували« стимулюючим »побиттям палицями, ногами, руками. Думаю, не для того, щоб завдати конкретні травми, а комбінували психологічний і фізичний тиск. У мене було відчуття, що нас там уб’ють. Поки нас витягували і ставили на коліна, я встиг запитати Вербицького: «Скажи, як тебе звати, хоч буду знати, якщо нас уб’ють». Він відповів, що Юра. Так і познайомилися », – розповідав Луценко в суді.

Ігор Луценко. Фото: Стас Юрченко, ґрати
Ігор Луценко. Фото: Стас Юрченко, ґрати

Вербицького, як йому здалося, били особливо жорстоко: коли активістів знову посадили в мікроавтобус, він був уже без свідомості. Пізніше допит і тортури продовжили вже в гаражі. Луценко тоді натягнули на голову пакет, обмотали скотчем, залишивши тільки маленьку дірку біля носа. Після закінчення допиту до нього в кімнату принесли людини – ймовірно, Вербицького.
«Я нічого не бачив, але чув, як ця людина важко і часто дихає, ніби у нього щось в легких або навколо шиї. Ніяких звуків більше ця людина не видавав, потім його кудись забрали », – свідчив Луценко.
Його самого посадили в невеликий автомобіль і в супроводі чотирьох чоловік повезли в невідомому напрямку. По дорозі намагалися силою напоїти коньяком і горілкою, щоб в разі смерті все виглядало так, ніби він напився і замерз. Луценко чинив опір, говорив, що не п’є, і про це знають його друзі і близькі. Машина зупинилася десь біля лісу. Луценко витягли, поставили в сніг на коліна і поїхали. Усвідомивши, що залишився один, побитий активіст пішов шукати будинку і людей. Після того як йому вдалося повідомити рідним і друзям, де він знаходиться, його знайшли і відвезли в лікарню.
Тіло Вербицького знайшли через вісім годинників, після того як викинули в лісі. Він лежав під дорожнім знаком «Гнідин» – села в Бориспільському районі, з пакетом на голові, але, ймовірно, приходив до тями – скотч був розірваний. Медична експертиза показала, що у нього були зламані 14 ребер і пошкоджені внутрішні органи.

Юрій Вербицький. Фото: сайт Небесна Сотня
Юрій Вербицький. Фото: сайт Небесна Сотня

Луценка, якому дивом вдалося вижити, всі ці роки пильно стежив, щоб розслідування викрадення не зупинилося. Наприкінці лютого 2014 року тоді ще в.о. міністра МВС Арсен Аваков заявив про затримання підозрюваних.
«Головні виконавці затримані. Ключовий людина тут, раніше судимий, 76 року народження. Майстер спорту. Рецидивіст фактично. І робив це, безумовно, не самостійно, а в зв’язку зі структурами, пов’язаними з політичним керівництвом і правоохоронним керівництвом країни », – уточнив тоді Аваков, не називаючи прізвищ.

Одним із затриманих виявився Віктор Тиндюк, якого слідство вважає водієм групи «тітушек». Він погодився дати свідчення, суд відправив його під домашній арешт. У серпні того ж року, коли слідство завершилося, і справу передали в суд, Тиндюк так і не з’явився на засіданні. Напередодні його дружина звернулася в міліцію із заявою про викрадення. Кілька місяців по тому, прокуратура прийшла до висновку, що це була інсценізація, хоча адвокат Тиндюка заявляв, що його підзахисного викрали самі правоохоронці.
У грудні 2019 року суд досліджував протокол слідчого експерименту з Тиндюк. Він розповів, що був водієм мікроавтобуса, в якому перебувало від шести до восьми чоловік. На місцевості він показав, Куди саме привіз викрадачів, і як вони зайшли в лікарню. Тиндюк також назвав того, хто роздавав вказівки – Олександр Тенді, який також був у групі викрадачів. У свою чергу, йому по телефону надходили накази від Володимира Нежівова – начальника служби безпеки Олексія Чеботарьова. В обвинувальному акті по справі Волкова перераховані та інші ТІТУШКИ з групи викрадачів Луценко і Вербицького – всього 13 імен. Це «фінансово залежні від Олексія Чеботарьова особи» – він платив їм зарплату і забезпечував житлом в Оболонському районі Києва.
Незважаючи на те, що імена викрадачів були відомі, до арешту Волкова в 2017 році до суду потрапило лише одна справа – Олександра Медведя, який також працював в структурі Чеботарьова. Його затримали ще в 2014 році, але в суді справу застрягло: підозра і обвинувальний акт Медведю заново зачитали в лютому цього року. За версією слідства, Ведмідь спостерігав за обстановкою навкруги, коли викрадали активістів з лікарні. Ведмідь в суді підтвердив, що був охоронцем Чеботарьова, але стверджував, що не знав про плани викрадення майданівців.
Решта фігурантів справи оголошені в міжнародний розшук. За даними слідства всі вони встигли втекти до Росії чи анексувати Крим. Волков протягом трьох з половиною років залишався на свободі і перебував при цьому в Україні.
«Докази щодо нього отримали після того, як Департамент спеціальних розслідувань взяв ці кримінальні провадження у виконавцям та організаторам злочину, в травні 2017 року. Надалі з’ясували важливу обставину: 23 апреля 2014 року, коли двох інших підозрюваних в скоєнні цього злочину затримали, на наступний ранок, 24 квітня, Волков виїхав на територію Росії. Надалі він чи то отримав гарантії від наближених до організаторів осіб, то чи впізнав, що в пред’явлених 23 квітня підозри не фігурує. Пізно ввечері того ж дня він повернувся », – розповідав в інтерв’ю «Радіо Свобода» прокурор Олексій Донський, який представляє обвинувачення в справі Вербицького і Луценко.
Прокуратуру також зацікавив номер телефону, з якого виходили на зв’язок з підозрюваними в ніч викрадення. Цей номер чомусь не стали перевіряти слідчі МВС на самому початку розслідування. Виявилося, що він належить Волкову – цей же номер він залишав, коли реєструвався довіреною особою одного з кандидатів-самовисуванців на повторних виборах до парламенту по округу 223 у Києві в листопаді 2013 року. Слідство виявило, що в якості технічних кандидатів тоді були зареєстровані щонайменше семеро підозрюваних у справі про викрадення Вербицького і Луценко. Слідчі зібрали свідчення свідків, порівняли його з аналізом телефонного трафіку, переміщеннями і зв’язками з іншими підозрюваними в ту ніч.
Головний свідок звинувачення – Сергій Чемес, охоронець в фірмі «П’ятий регіон», директором з розвитку якої був ще один організатор тітушек – Юрій КРИСІН. Його справу за звинуваченням у протидії протестних акцій не тільки в січні, але і лютому 2014 року розглядає Дарницький районний суд Києва. У 2018 році суд визнав його винним в ще одній справі про співучасть у вбивстві журналіста видання «Вести» В’ячеслава Веремія 18 лютого 2014 року.

Юрій КРИСІН. Фото: Сергій Нужненко, Радіо Свобода (RFERL)
Юрій КРИСІН. Фото: Сергій Нужненко, Радіо Свобода (RFERL)

У січні, коли викрадали Луценко і Вербицького, Крисина не було в Києві – він відпочивав на Мальдівах. У його відсутність бригадою керували Чемес і Павло Бяла. Крисін при цьому залишався на зв’язку і координував їх дії по телефону.
Волков найняв тітушек Крисина для переслідування активістів. Чемес розповів в суді, як тричі зустрічався з Волковим і Чеботарьовим в той час. У перший раз – 20 січня на Контрактовій площі. Тоді Волков поставив йому завдання зібрати 400 тітушек. Другий раз зустріч відбулася 21 січня в офісі Чеботарьова на Подолі, куди Чемес приїхав з Бяла, щоб отримати гроші і розплатитися зі своїми командами тітушек – їм обіцяли по 50 доларів в день. Там вони зустріли і Чеботарьова. Втретє Чемес бачився з Волковим ввечері того ж дня, коли Волков давав завдання ТІТУШКИ зупиняти машини активістів Майдану. Коли КРИСІН повернувся з Мальдів, він зустрівся з Чеботарьовим поблизу Києво-Печерської Лаври – бізнесмен був сильно незадоволений тим як попрацювала Крисинська бригада під час відсутності керівника. Проте, КРИСІН отримав за роботу своїх тітушек 200 тисяч доларів. В той же день у себе вдома в селі Гатне КРИСІН заплатив Чемесов 15 тисяч доларів, а той розплатився з іншими ТІТУШКИ сумами від 800 гривень до 500 доларів.

Павло Бяла. Фото: Вікторія Рощина, Громадське
Павло Бяла. Фото: Вікторія Рощина, Громадське

Чемесов допитували в Бориспільському суді в листопаді 2018 року. Двома місяцями раніше він пішов на угоду зі слідством: визнав провину, дав свідчення і отримав вирок з пом’якшенням – замість 10 років, які йому могли дати за пособництво у викраденні, тортурах майданівців, хуліганстві і перешкоджання мирним зібранням, він отримав три роки і три місяці тюремного ув’язнення. Після того, як Чемес вийшов на свободу з «закону Савченко», він перебував під цілодобовою охороною.

Сергій Чемес зі своїми адвокатами в Дарініцком райсуді Києва. Фото: Вікторія Рощина, hromadske
Сергій Чемес зі своїми адвокатами в Дарініцком райсуді Києва. Фото: Вікторія Рощина, hromadske

У грудні 2018 року в процесі у справі Волкова виступили ще кілька свідків – рядові бійці Дмитро Нечунаев, Олександр Веремеєнко та Віталій Чередник. Они рассказывали про общий сбор титушек на Подоле 20 января, где координаторы ставили им задачи задерживать майдановцев, и о пункте сбора антимайдановцев на Бориспольской. Чередник подтвердил, что знаком с Крысиным и Чеботаревым. Именно он забирал из офиса Чеботарева черенки от лопат и газовые баллончики для вооружения титушек.
В начале 2020 года суд продолжал слушать письменные доказательства — два десятка томов. Заседание 22 января перенесли — коллегия судей с председательствующим судьей Юрием Кабанячим заняты в другом процессе. Но быстро уйти им не удалось — в течении двух часов они решали вопрос о продлении меры пресечения Волкову. Обвинение опасается, что он может убежать, а также повлиять на дальнейшее следствие по большому делу о действиях титушек. Прокурор Донской терпеливо перечисляет все собранные доказательства вины Волкова: от свидетельских показаний до анализа трафиков телефонных разговоров с другими подозреваемыми, доказывающих синхронность их перемещений в ночь похищения.
Волков выглядит расстроенным и пытается убедить судью, что он как никто другой заинтересован получить справедливый приговор, и потому убегать никуда не собирается. По его мнению, за два с половиной года прокуратура так и не предоставила достаточно доказательств его вины.
«Мне иногда жалко прокурора Малашич, которая перекручивает, меняет предложения, чтобы хоть как-то освежить речь свою… Кстати, хочу спросить, вам не кажется, что мы постоянно в состоянии дежавю. Все, что они говорят каждый раз, каждые два месяца вращается по кругу все два с половиной года — мы слушаем одно и то же: телефонные звонки, Чемес, больше ничего нового нет», — иронизирует Волков в суде.

Александр Волков. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Александр Волков. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
«Увидел декабрьский обмен (обмен заключенными между Украиной и Россией — Ґ ) по телевизору. Я себя поймал на мысли, что, насколько я понимаю, на всю страну, на 40 миллионов, под судом находятся по делам Майдана два человека — я и Бялай. То есть один человек на 20 миллионов», — говорит  Волков.
«Бялая я не знаю, — уточняет он. — Но вам не кажется, что это гримасы судьбы, что я человек, который ничего не сделал, никак не причастен к этому всему, нахожусь здесь. Один на 20 миллионов. Жена моя лежит уже год и три дня на Берковцах, а я здесь нахожусь два с половиной года. Не кажется вам, что человек, который сидит напротив, по фамилии Донской, должен за это понести наказание, по закону. Без вашей помощи я этого, естественно, не смогу добиться, потому что от вас мне нужно только одно: справедливый и честный приговор. Больше ничего от вас не надо».

За все время следствия и рассмотрения дела в суде Волков свою вину не признал и еще ни разу не давал показаний.
«Мы жили вместе на Троещине». Киевский Антимайдан — лагерь на Бориспольской
Около 10 вечера 21 января 2014 года видеооператор Владимир Иваненко возвращался с работы домой, когда на станции метро Петровка (сейчас Почайна — Ґ ) его схватили, вывели из вестибюля метро, отвезли на окраину Киева и пытали титушки, приняв за автомайдановца (Автомайдан — неформальное внепартийное крыло протеста, объединявшее в основном автовладельцев — Ґ ).
Шесть лет спустя Иваненко продолжает приходить в суды, где слушают дела его похитителей. 5 февраля 2020 года он пришел в Киевский апелляционный суд на слушание по делу Александра Серова.
В составленной следствием схеме титушек, которые заполонили в те дни Киев, Серов — низовой исполнитель. Его  знакомый Алексан Хачатрян, пообещал за работу 800 гривен, но не уточнил, какую, только попросил приехать в район станции метро Бориспольская. В тот день там, в лесопосадке в районе пересечения Харьковского и Бориспольского шоссе, титушки установили палаточный городок, куда привезли биты и поставили охрану из числа нанятых подопечным Крысина Сергеем Чемесом людей. Чемес сагитировал «поработать охранником палаток» Виталия Чередника, который в свою очередь нанял Хачатряна, а тот привел Серова
Так Серов, по версии следствия, оказался среди других титушек в лагере на Бориспольской — именно туда привезли Иваненко после того, как выкрали с Петровки.
«Меня тянули за руки и ноги в разные стороны. Спрашивали об Автомайдане. Я ничего не мог ответить, потому что не был участником Автомайдана. Потом у меня уже не было сил терпеть и я сказал: хотите меня убить — убивайте», — рассказывал Иваненко о том, что с ним происходило в палатке, во время следственного эксперимента. Ему угрожали отрезать пальцы и нос, передавливали его гениталии и говорили об убийстве.
Серов в пытках не участвовал, но занимался охраной.
«Во время пыток меня снимали на видеокамеру. Это, как они говорили, будет наука для всего Майдана. Серова я увидел, когда мне на некоторое время позволили в палатке подняться. У него был диалог с ребятами, которые меня держали», — рассказывал потерпевший.
Допрос и пытки Иваненко продолжались до тех пор, пока не пришел старший группы — Чемес. Он стал расспрашивать, почему тот был на Петровке. Иваненко отрицал связь с Автомайданом, и чтобы проверить его слова Чемес позвонил жене Иваненко.
После разговора с ней Чемес вывел Иваненко из палатки, отдал мобильный телефон, дал 200 гривен на такси, и сказал уходить. Иваненко дошел до метро Бориспольская и поехал домой
Чемес, который пошел на соглашение со следствием, «категорично узнал на фотоснимке под №23» Серова, которого видел в ночь с 21 на 22 января в районе Бориспольского шоссе и эпизодически видел в палатке, когда там находился Иваненко.
Жена Иваненко подтвердила, что около 00:30 ей позвонил неизвестный мужчина и начал расспрашивать о муже. Потом ей сказали, что в случае, если муж правильно ответит на их вопросы, они позвонят ей через 10 минут. Женщине перезвонили, как и обещали, и сказали, что ее мужа посадили на такси и отправили домой.
«Около 5 утра муж пришел домой, он был побитый, испуган и какое-то время молчал», — рассказала жена Иваненко. Утром они заявили в милицию.
Чемес звонил ей с телефона друга Серова — Хачатряна. В суде он рассказал, что предложил Серову наблюдать за движением машин в районе Бориспольской и сообщать об автомобилях с большим количеством людей, которые едут в сторону Киева. На следующий день он передал деньги за работу — 800 гривен.
Хачатрян тоже пошел на сделку со следствием, признал вину, и 5 мая 2016 года Дарницкий суд Киева приговорил его к трем годам условно с испытательным сроком в один год.

Антимайдан в Мариинском парке. Фото: Рустем Адагамов
Антимайдан в Мариинском парке. Фото: Рустем Адагамов

Сам Серов отрицает свою причастность к инциденту с Иваненко. В ночь с 21 на 22 января он действительно был на Бориспольской. Приехал по просьбе знакомого помочь в «гражданской обороне», — говорил он в суде. Знакомый — Хачатрян, который попросил его дежурить на кольцевом пересечении недалеко от станции: наблюдать за машинами с донецкими и луганскими номерами, въезжающими в Киев. Около двух часов он находился там, но «не обращал внимание на автомобили, так как переписывался смс-ками с женой». Когда увидел группу людей в балаклавах, решил уйти. Дошел до метро Харьковская, дождался утренних маршруток и около 5 утра поехал домой. Палатку в лесном лагере титушек он видел, но к ней не подходил. Деньги за работу тоже не получал.
Суд признал его виновным в незаконном лишении свободы и похищении человека, и приговорил к полутора годам лишения свободы.  Еще один срок — год и три месяца Серов получил за незаконную покупку и хранение наркотиков. 25 марта 2016 года в ходе обыска у него дома нашли 9 пакетов с травой. В суде он сознался, что хранил траву для собственного употребления, однако не покупал ее, а нашел.
«Вечером 24 марта 2016 года я шел на тренировку, услышал крик женщины и увидел группу парней. Я подошел помочь», — рассказывал он в суде. Молодые люди  при его появлении разбежались, а он увидел пакет. Открыл его — в нем была трава. Он решил забрать пакет домой — «поскольку употреблял каннабис регулярно с 16 лет».
В октябре 2017 года Деснянский райсуд Киева по совокупности приговорил Серова к двум годам и пяти месяцам лишения свободы. С учетом срока, проведенного им под стражей во время суда, по «закону Савченко» Серова освободили прямо в зале суда, а каннабис постановили уничтожить. В качестве  компенсации морального ущерба Иваненко Серов должен был заплатить 5 тысяч гривен. Потерпевший просил 200 тысяч.
И защита, и обвинение подали апелляцию на приговор. Адвокатка Серова посчитала, что вина ее подзащитного в похищении человека не доказана и попросила отменить приговор и закрыть производство, а также отменить решение о компенсации морального ущерба Иваненко.
Прокуратура в своей апелляционной жалобе назвала приговор «явно несправедливым», и просила его отменить, и утвердить новый — три года лишения свободы за похищение человека. А также увеличить приговор за хранение наркотиков до семи лет. В совокупности прокуратура просила для Серова восемь лет тюрьмы с конфискацией имущества. Обвинение посчитало нарушением уголовно-процессуального законодательства то, что суд признал недопустимыми доказательствами протоколы следственных экспериментов и опознания. Суд должен был учесть, что потерпевшему причинили физические страдания, — отметила прокуратура в жалобе. Суд, по мнению обвинения, также неправильно квалифицировал эпизод с наркотиками — следствие считает, что Серов приобрел и хранил их для продажи.
«Для нас непонятна позиция суда первой инстанции, мы ее обжалуем. Они переквалифицировали хранение наркотиков с целью сбыта на хранение наркотиков без цели сбыта, поэтому суд и вынес такой приговор мягкий, по нашему мнению. Поскольку не учел определенные обстоятельства, на которые мы обращали внимание, относительно похищения человека, похищения Иваненко», — комментировал тогда дело прокурор Алексей Донской.
Жалоба до сих пор слушается в Апелляционном суде Киева. На заседании 5 февраля 2020 года друг Серова — Сергей Корнейчук рассказывал об их знакомстве и о том, как часто Серов употреблял наркотики.
«Знаю его лет семь или больше. Работал в такси, привез на Троещину — сдружились потом, работали вместе. Он был моим водителем, правой рукой», — рассказывал Корнейчук — молодой парень в спортивном костюме.
Серов — худощавый, в джинсах, сером свитере, не очень похож на титушку. До 2015 года он был тренером по футболу в школе на Троещине. Там и живет, как и Корнейчук. Они тренировались в одном зале, потом снимали вместе квартиру в этом же районе, делали вместе бизнес.«Д
а, травку курил, 10-15 сигарет в день, через бонг курил. Где брал — не знаю», — отвечал на вопросы прокурора свидетель. В зале суда при этом почему-то отчетливо ощущался запах сигаретного дыма.
На следующем заседании должен выступать Хачатрян — на последнее заседание он не смог прийти, потому что находится под домашним арестом по другому делу, не связанному с событиями на Майдане.
«Ехали на Майдан держать флаг Украины». Харьковский «Оплот» — похищения на Петровке
7 декабря 2015 года адвокат семей Небесной сотни Павел Дикань сообщил в фейсбуке о первом приговоре по делам Майдана. Оболонский райсуд Киева признал харьковских титушек Азиза Тагирова и Рамиля Исламли виновными по нескольким статьям.
Тагирова приговорили к 4 годам заключения по обвинению в хулиганстве (часть 4 статьи 296 УК), похищении (часть 2 статьи 146 УК), грабеже (часть 2 статьи 186 УК), угрозах убийством (часть 1 статьи 129 УК). Исламли получил условный срок — 4 года с испытательным сроком на 3 года по обвинению в хулиганстве и грабеже.
Из Харькова в Киев их отправил глава местного бойцовского спортивного клуба «Оплот» Евгений Жилин. С начала протестов он снабжал боевое крыло Антимайдана спортсменами из своего бойцовского клуба. Тагиров также входил в клуб — его профиль был зарегистрирован на сайте «Оплота», который сейчас уже не работает.
Тагиров и его родственник Исламли, который не занимался профессионально боями, были среди ста человек, которые 20 января 2014 года выехали на трех автобусах из Харькова в Киев. Им поставили задачу: задерживать участников Майдана, вплоть до применения силы; и привезли на Петровку — там планировали отлавливать автомайдановцев. В дороге руководители групп раздали бойцам биты, пластиковые хомуты для связывания и белые балаклавы. Глава «Оплота» Жилин в нескольких интервью говорил, что так его люди помогают милиции задерживать правонарушителей — участников Евромайдана. Таким образом он оправдывал действия оплотовцев и других титушек.
«И сегодня те, кто там на площади – это преступники. Все они должны знать, что если в ходе их задержания я отломаю ему руку, ногу, или выбью глаз, я буду действовать правомерно и законно. Закон меня не только прощает, но и поощряет к этому действию», — рассказывал Жилин в интервью Мустафе Найему для Украинской правды и это же он говорил своим бойцам, которых направлял в Киев. Всем остальным он советовал «не ходить там, где собираются преступники».
В отношении Жилина правоохранители также открыли уголовное производство, но его так и не получилось довести до конца и пришлось закрыть — глава «Оплота», бойцы которого стали одной из основных сил боевиков на Донбассе, был застрелен вечером 19 сентября 2016 года в подмосковном ресторане «Ветерок».

Евгений Жилин
Евгений Жилин

Харьковских титушек удалось найти и задержать с помощью потерпевших, которые проходят по их делу. Владислав Дулапчий, которого титушки избили на Петровке, и его друг, который смог убежать, успели заснять группу людей возле автобусов, и выставили фотографии в фейсбук. К делу также приобщили відео с регистратора с одной из машин, которая проезжала мимо: на нем зафиксировано нападение людей в белых балаклавах.
Дулапчий и его друг не были автомайдановцами, которых поджидали титушки, а просто попали им под руку. Когда началась драка, Дулапчий попытался спрятаться под автобусом, но его достали Тагиров, Исламли и еще несколько человек, избили и забрали у него деньги и айфон. В конце концов, он вырвался и добрался до стоящей неподалеку будки охранников, которые вызвали ему скорую.
Оператора Владислава Иваненко похищали со станции метро Петровка тоже Жилинские титушки.
Их имена известны следствию: это руководители групп Антон Харченко, Алексей Руденко и Таваккул Рагимов вместе с их подчиненными — Тагировым и Айсимом Фатуллаевым.
Иваненко схватили, затащили в автобус, на котором приехала из Харькова группа Харченко, и почти два часа возили по городу, выбивая признание в участии в протесте на Майдане. Свои действия они координировали с Жилиным — он же и допрашивал и пытал Иваненко в палатке в лагере на Бориспольской. Жилин также созванивался с другими координаторами титушек: Александром Волковым и Романом Щинкиным, помощниками Чеботарева, а также Чемесом — титушкой Крысина. Следствие зафиксировало, что в перезвоне участвовал и заказчик — Чеботарев. Чемес, после того как узнал о похищении, выехал навстречу титушкам. Они встретились и он поехал дальше  по Житомирской трассе, а титушки возили Иваненко по Вышгороду и Киеву еще больше часа. К этому времени на Бориспольской собрались другие титушки. Хачатрян, охранявший лагерь, позвал «поработать» своего друга Серова, и тот приехал через час.
Иваненко в суде рассказал, что Исламли и Тагиров были с ним в автобусе. Также он опознал Таваккула Рагимова, который изначально проходил по этому делу, был одним из «бригадиров», который отчитывался непосредственно Жилину.
Рагимов — профессиональный боец, двукратный чемпион мира по кэмпо-карате и чемпион Украины по вольной борьбе. Его профиль тоже был на сайте «Оплота», там он числился как лидер команды «Черный барс». До Майдана он участвовал в  митингах против националистов вместе с Жилиным. После Майдана, в феврале 2014 года работал следователем в Дзержинском отделении милиции Харькова. Его не отстраняли от работы и на время следствия. Прокуратура утверждает, что с 2010 года он имел звание сержанта милиции.

Антимайдан в Мариинском парке. Фото: Рустем Адагамов
Антимайдан в Мариинском парке. Фото: Рустем Адагамов

В декабре 2014 года Рагимов был героем передачи «Школа самолюбия» на харьковском телевидении, где рассказывал о том, как занимается благотворительностью.
«Таваккул не только открыл собственный спортивный клуб, но и ведомый альтруистическими идеями и бескорыстием помогает малоимущим детям, поддерживает их начинания и лелеет мечты изменить этот мир к лучшему», — представили Рагимова в программе.
В июле 2015 года судья Печерского райсуда Киева Екатерина Середа отправила Рагимова из СИЗО под ночной домашний арест, но браслет ему так и не надели. Милиция потом объясняла, что их не хватало на всех арестованных. 7 сентября 2015 года Рагимов не появился в суде — сбежал из страны.
Под стражей остались его подопечные — Исламли и Тагиров, студенты харьковского вуза и граждане Азербайджана. Оба свою вину не признали и утверждали в суде, что Рагимов их обманул. Они думали, что едут поддержать Майдан, «держать флаг Украины», а оказалось — наоборот. Когда на Петровке Исламли отказался драться, его начали бить свои же. Из драки его вытянул Тагиров и они вместе сели в автобус.
«Потерпевших я впервые увидел на очных ставках. Но видел, как ребята в балаклавах затащили в автобус одного человека, у которого голова была опущена вниз, а на выезде из Киева, он видел, как этого человека увезли дальше», — рассказал Исламли в суде.
Оба дали показания против Рагимова. Их адвокат и родственники заявляли в суде о том, что он давит на них. Мать Рагимова звонила матерям Исламли и Тагирова и пыталась заставить изменить показания. В СИЗО Рагимов встретился с Исламли и Тагировым и тоже требовал от них отказаться от показаний против него, а также работать с теми адвокатами, на которых он укажет.
Приговор Тагирову и Исламли огласили 7 декабря 2015 года. Суд обязал их выплатить компенсацию: 40 тысяч гривен Иваненко должен был выплатить Тагиров, и 11500 гривен — Дулапчему они должны были выплатить вместе.
После приговора Исламли, которого отчислили из университета, регулярно нарушал условия освобождения, не приходил отмечаться и выезжал из Украины. Прокуратура через суд потребовала заменить условный срок на реальный. Исламли пояснял, что болеет, показывал справки из клиники в Азербайджане, и просил отпустить его на лечение домой, но суд ему отказал. В декабре 2018 года его освободили после окончания испытательного срока.
Тагиров и Исламли — единственные, кто получил приговоры из группы титушек Жилина. Все остальные успели сбежать.
На третью годовщину расстрелов на Майдане СБУ заявила, что раскрыла группу лиц, которая «по указанию кураторов из России готовили мероприятия по дестабилизации ситуации в Украине». Среди подозреваемых оказался юрист Владислав Дулапчий, потерпевший 20 января от побоев титушек на Петровке. У него дома провели обыск и изъяли телефон. Дулапчий отрицал свою причастность к титушкам. В результате подозрение ему не оглашали, ни разу не вызывали на допрос. При этом его добавили в базу «Миротворец» (сайт, созданный в 2014 году группой волонтеров «Народный тыл», где публикуют данные украинских и иностранных граждан, которые, по мнению сотрудников проекта, совершили преступления против основ национальной безопасности и представляют угрозу для украинского государства и общества — Ґ ).
«Моим родителям под двери ставили траурный венок с моим именем. На меня нападали как на «агента Кремля» и я до сегодня получаю угрозы», — говорит Дулапчий.
«Это надуманные факты, для того чтобы отвлечь людей от даты трагедии на Майдане и от бездействия прокуратуры, лично Луценко и Грицака», — считает он. 
На сегодня следствию известна схема организации титушек во время Майдана, фамилии ее фигурантов. Большинство из них уехали из  Украины и привлечь их к ответственности сейчас невозможно.
Тем не менее следствие продолжается. 28 февраля 2020 года прокуратура объявила о новом подозреваемом в рамках дела о похищении и пытках Вербицкого и Луценко. 10 марта подозреваемого задержали — это Сергей Мыслывый, который, по версии следствия, не рядовой исполнитель, а один из координаторов похищения активистов, «человек Чеботарева». Ему инкриминируют умышленное убийство заложника или похищение человека (часть 2 статьи 115 Уголовного кодекса Украины), пытки (часть 2 статьи 127 УК) и незаконное лишение свободы или похищение человека (часть 3 статьи 146 УК). Досудебное расследование проводит Госбюро расследований, куда прокуратура передала дела после того, как лишилась функции следствия. По данным следствия, Мыслывый с 2014 года находился в международном розыске и сменил имя. Однако, его удалось идентифицировать с помощью экспертов Украинского научно-исследовательского института спецтехники и судебных экспертиз СБУ.
«Друзья, это большой прогресс. Это свидетельство того, что дела Майдана живы и расследуются, и что ни один из тех преступников не может чувствовать себя в безопасности», — прокомментировал в фейсбуке это событие потерпевший и нардеп прошлого созыва Игорь Луценко.
Автор: Татьяна Козак; «Ґрати»



Источник – antikor.com.ua

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *