Майдан 2014: спогади нардепів-учасників




Євромайдан у кожного з нас був своїм. Хтось бачив і переживав його зсередини. Хтось – з боку. Хтось сильно здалеку. А хтось вважає за краще не помічати його і зараз.
Майдан тривав місяці, але в пам’яті найбільш живі трагічні події останніх трьох його днів. Напередодні річниці розстрілів на Майдані ми попросили поділитися народних депутатів, які брали участь в Революції Переваги, навіть не історіями, а, швидше за емоціями або осмисленням того, що сталося шість років тому.
Отже, п’ять фракцій, п’ять емоцій.
Інна Совсун, фракція “Голос”:
– Я пам’ятаю дуже добре ніч, коли стався розгін студентів на Майдані. Я в ту ніч знаходилася вдома, але на Майдані було багато моїх учнів, за яких я дуже хвилювалася. Пам’ятаю, що прокинулася чомусь о п’ятій ранку. Зайшла в інтернет і прочитала про те, що міліція побила студентів. Почала писати тим студентам, з якими могла вийти на зв’язок, питати, чи все нормально, чи не потрібна допомога. Це моє перше яскравий спогад про Майдан.
Потім я ходила на Майдан. Потім ми з колегами з Могилянки і аналітичного центру CEDOS, який я тоді очолювала, координували ініціативу, яка називалася “Варта в лікарні”. Допомагали ліками, забезпечували різну допомогу постраждалим на Майдані. В тому числі, захищали їх від арештів: міліції складно було хапати протестувальників на Майдані, тому вони приходили до лікарень і затримували тих, хто туди надходив.
Коли почалися розстріли на Майдані, перше почуття, яке пам’ятаю – страх. Я дуже злякалася за свого брата, який вночі чергував на Майдані, і до якого я не могла додзвонитися. Коли з’ясувалося, що з ним все нормально, почала з’ясовувати у друзів і знайомих, хто був тоді на Майдані, яка допомога потрібна. Де потрібні ліки, де кров і так далі. Осмислити те, що відбувається в той момент було неможливо. Ніколи не могла уявити, що таке могло відбуватися на вулицях Києва. Я просто діяла.
Майдан – це велика подія. Громадяни заявили, що вони хочуть щось інше, відмінне від того, що пропонує їм владу і еліта. Вони створили спільну мрію і показали, що готові боротися заради її реалізації. І мені зараз дуже сумно, що ми часто забуваємо про цю мрію. Хотілося б, щоб ми частіше згадували, заради чого вийшли на Майдан, заради чого стояли пліч-о-пліч під кулями. Щоб не забували, з одного боку, це відчуття спільної мрії, з іншого – відчуття плеча стоїть поруч. І щоб ми не зраджували цю мрію.
Після Майдану. У 2014-2016 роках Інна Совсун працювала заступником міністра освіти і науки. Потім – віце-президентом Київської школи економіки. У Верховну Раду ІХ скликання обрано за списками партії “Голос”.
Ілля Ківа, фракція “Опозиційна платформа – За життя”:
– 30 грудня в 9.15 я був на Майдані. Після спроби розгону студентського Майдану, після побиття студентів я вийшов на цивільний протест проти перевищення повноважень співробітниками правоохоронної системи по відношенню до цивільних осіб. Це була моя свідома позиція, як громадянина і як батька, у якого дочки на той момент було 19 років. Я просто уявив, що б я робив, якби вона виявилася в подібній ситуації …
Днями я зареєстрував законопроект, з вимогою визнати правоохоронців, які загинули або отримали каліцтва під час грудневих-лютневих подій 2013-2014 років, не просто потерпілими, а потерпілою стороною з виплатою компенсацій. Тому що люди в погонах перебували під наказом і виконували свій обов’язок. Вони давали клятву.
Протестуючі також мали право на протест. Хтось зіштовхнув лобами нас, українців, пролилася кров. Тільки одних ми підняли, інших втоптали в бруд. Хоча і ті, і інші були жертвами. Ми ж знаємо, що правоохоронців, як і протестуючих, розстрілювали!
Після Майдану. У 2014 році Ілля Ківа очолив батальйон патрульної служби міліції особливого призначення “Полтавщина”. в 2015-2016 роках був керівником Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України, пізніше – радником міністра внутрішніх справ. У Верховну Раду ІХ скликання обраний за списками ОТЗЖ.
Валентин Наливайченко, фракція “Батьківщина”:
– Я знаю, за що стояв Майдан, знаю настрої протестуючих. Люди – ми з вами – хотіли жити не в корумпованій країні. Ми з вами хотіли жити в європейській Україні. Я був на Майдані з перших днів. Був там щоночі. Чи не прагнув потрапити на сцену. Але намагався зробити все, що в моїх силах, для перемоги свободи і демократії. Ми завозили дрова, їжу для протестувальників, ми були в наметах з людьми. Я був в “розстрільному списку” – разом з Дмитром Ярошем, Вікторією Сюмар та іншими. Наші портрети були роздані снайперам, це доведений факт, який є в доказовій базі.
Я віддав усі сили після Майдану, коли мене Верховна Рада призначила головою СБУ. Ми зібрали докази, затримали і заарештували тих генерала і полковників серед тих силовиків і “перевертнів у погонах”, які були причетні до провокацій проти учасників Революції Переваги і проти правоохоронців. Тих, хто провокував, підбурював, тих, хто розстрілював. І це були не просто затримання і арешти. Ще раз акцентую – були зібрані всі докази, я і мій перший заступник підписали і офіційно їх передали в Генеральну прокуратуру. Минуло шість років. Справи так і не передані до суду.
Керівництво держави, керівник кожного правоохоронного органу, СБУ і так далі – це ж вони брали участь в організації спецоперацій. Вони давали вказівки спецназу, снайперам. Вони залучали іноземних снайперів. Покарання повинно бути? Вони повинні за це відповісти? Так повинні.
Сьогодні тих, хто був винен у розстрілах, відпускають на свободу. Чому? Чому Генпрокуратура зіштовхує розслідування на ГБР? Це ні що інше, як чергове затягування часу. Чому немає суду? Зараз моя головна емоція: я вимагаю відкритого процесу та розгляду в суді всіх доказів. При цьому головним обвинувачем повинен бути Генеральний прокурор України – незалежно від його прізвища.
Після Майдану. У 2014-2015 роках Валентин Наливайченко очолював СБУ, потім займався політичною і громадською діяльністю. У Верховну Раду ІХ скликання обраний за списками “Батьківщини”.
Ірина Верещук, фракція “Слуга народу”:
– Я була міський головою Рабби-Руській. І ще напередодні Майдану – 20 листопада 2013 року наша міська рада був першим і єдиним, хто проголосував і відправив звернення до Євросоюзу, в Брюссель про те, що ми не підкоряємося злочинної влади Януковича, яка розгортає наш євроінтеграційний курс. І намагається повернути нас, як я тоді сформулювала, “сурогату Російської імперії зла” проти нашої волі. І я точно знаю, як це – виступити проти режиму Януковича.
Першого грудня я, звичайно, була на Майдані. Побачивши побиття студентів, ми не могли залишитися осторонь – сіли в автомобілі і поїхали в Київ. І потім я приїжджала на Майдан регулярно – аж до 18 січня. Привозили і продукти, і ліки, і гроші, організовували віче і так далі.
Коли я побачила перші смерті, я зрозуміла: мені потрібно або скласти повноваження міського голови і просто виїхати на Майдан і організовувати вже збройний опір, або не закликати людей до ескалації, яка може коштувати їм життя. Після Нігоян Сергій Гагікович, після перших смертей я боялася своїми закликами спричинити ще хоча б одну смерть. Для мене це була особиста трагедія. Я бачила, до чого може привести недалекоглядність політиків. І розуміла, що навіть після перемоги Майдану ми не отримаємо нову країну – лише нових людей при владі. Так і сталося.
Наступні п’ять років я все життя буду згадувати тих людей, які прийшли до влади. Ми мали таку величезну вікно можливостей. І не скористалися ним. Мені до сліз прикро, що нова влада не зрозуміла: люди загинули не за те, щоб привести її на Печерські пагорби. Вони загинули не за нові прізвища у владі, а за зміну країни. І ми ще не віддали свій борг. Ми провели багато реформ, ми наближаємо Україну до Європи. Але люди все ще не відчувають справедливості, за яку багато хто віддав своє здоров’я і життя.
Після Майдану. У 2015 році Ірина Верещук склала повноваження мера Равва-Руської. Займалася громадською та науковою діяльністю. У Верховну Раду ІХ скликання обрано за списками “Слуги народу”.
Володимир В’ятрович, фракція “Європейська солідарність”:
– Я на Майдані з 22 листопада, з другого дня після того, як люди почали збиратися – в перший день мене просто не було в Україні. І потім все три місяці там. Очевидно, що для мене найважчими були дні 18-20 січня. Як ми говоримо, “ніч з 18 на 20-е”. Дуже довга ніч. Найважче було 18-го, особливо вночі, коли число захисників Майдану було критично малою, і ми думали, що до ранку не вистоїмо. Вистояли. Потім було перемир’я, коли здавалося, що все заспокоїтися. А потім розстріли вранці 20-го …
В цей день я був серед тих, хто носив носилки з пораненими і убитими. Ми возили їх з нашого офісу на Ярославовому Валу. В якийсь момент, побачивши, що ми використовували всі носилки, які були, я зрозумів, що число убитих і поранених вже перевищила сотню.
Потім прийшла новина, що Янукович втік. Відчуття перемоги не було. Було відчуття трагедії: серед убитих було багато моїх близьких знайомих. У тому числі мій друг. Але я думаю, що Майдан все одно переміг. Якби він тоді не переміг, то, що ми маємо сьогодні на окупованих територіях Донбасу, було б по всій країні.
Минуло шість років, але відчуття, які тоді відчував, що не притупилися. 18-го я почав свій день з того, що пішов покласти квіти до місць, де загинули люди в Маріїнському парку і Кріпосному провулку. Що стосується суспільства взагалі, то потрібно нагадувати про ті події. Як би багато людей не було на Майдані, все одно це менша частина країни. Я був ініціатором створення Музею Майдану. На жаль, цей проект не реалізований повною мірою. Але важлива частина зроблена.
І головне. Майдан не завершено. Сьогодні ми, відстоюючи незалежність нашої країни перед обличчям російського агресора, продовжуємо боротьбу за ідеї Майдану. 18 лютого 2014 року територія вільної, незалежної, демократичної України зменшилася до якоїсь невеликої частини Майдану Незалежності. Ми були в вогненному кільці, ми були під прицілом переважаючих сил, які не хотіли вільної України. Але нам вдалося розширити цю територію майже на всю Україну. На жаль, поки не звільнили Крим і Донбас, але це попереду. Ми перемагали і в набагато гірших умовах.
Після Майдану. У 2014-2019 роках Володимир В’ятрович очолював новостворений Український інститут національної пам’яті. У Верховну Раду ІХ скликання обраний за списками “Європейської солідарності”.



Источник – kurs.com.ua

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *