Між “мазепинством” і “кочубеївщіною”: в Україні назріла потреба радікальної Зміни еліт



Останнім часом в Українському медіапросторі все Частіше лунають думки аналітіків та експертів різного ґатунку относительно того, что чинна влада й избран президент, зрештою, як и всі попередні, не дають ради ситуации у стране та на Зовнішній Арені.
А це означає, что до власти повінні прийти люди Із глибоким жіттєвім досвідом, например, ті, хто зі зброєю в руках захищали й захіщають країну.
Отже, мова идет о том, что в Україні назріла потреба радікальної Зміни еліт. Країною ширятись чуйні про зраду національніх інтересів верхівкою та частина політічніх еліт, что, зокрема, вілілось у серію протестних акцій “Ні – капітуляції”. До того ж не Можна не помітіті, что в сучасній Україні наростає и без того всегда наявний противостояние Всередині самих еліт, особливо політічніх. Воно набуває суспільного резонансу з радикальними характеристиками на кшталт “патріоти” / “зрадники”, українські націоналісти / промосковського “п’ята колона”, “бандерівці” /“Рускомірівці” ТОЩО.
Воно й Не дивно: постколоніальні еліти України все ще не до кінця розв’язали проблему всех подібніх СОЦІАЛЬНИХ груп, якові умовно можна назваті конфліктом между “кочубеївщіною” ( “кочубеїзмом”) як схільністю до национальной зради на Користь колішньої метрополії та “мазепинством” як Прагнення до незалежності й окремішності, если розглядаті Цю проблему в історичній ретроспектіві. У осучасненому виде ЦІ характеристики трансформувалісь у Конфлікт между “бандерівцямі” та “рускомірівцямі”. І це действительно одна з найактуальнішіх проблем сучасності, оскількі від ее вирішенню напряму Залежить Існування / неіснування України як окремої держави, повернення / неповернення ее до статусу КОЛОНІЇ під владою “довгого держави Путіна” (Сурков).
У філософському плане проблема постає максимально широко, як розмисел над національнім зрадництво и національною незалежністю та самостійністю. А це своєю черга обертається поиск добра та зла для свого народу й Батьківщини, невід’ємнімі від визначення місця національніх еліт як визначальності суб’єкта історічного процесса. Аналіз літератури на Цю тему дозволяє стверджуваті, что є розуміння складності проблеми, пов’язаної з Вибори майбутнього для України, базоване на дослідженні історічніх передумов ситуации, что склалось.
Визначення понять “кочубеїзм” / “мазепинство” має велику Історію. Під “мазепинством”, согласно Із сучасним тлумачний словник, розуміють “політичну доктрину гетьмана Мазепи та его ідейну спадщину относительно визволення України з-під російського колоніального ярма”. В Україні у ХХ столітті срок “мазепинство” получил Позитивні характеристики й означає боротьбу за волю, самостійність и незалежність України від Російської імперії в усіх ее втіленнях и реінкарнаціях. Олександр Оглоблин писав: “Мазепинство в московській мові стало символом українства. І тому українство НЕ вірікається его ймення, хоч воно, може, й Не Цілком точно передает Зміст новітнього українства”.
Видатний український інтелектуал Євген Маланюк стверджував: “О, допокі Росія є Россией и Москва є Москвою, даже історіографічної” регабілітації “Мазепи Ніколи не наступити, хоч би сталося ще кільканадцять Октябрського чи февральськіх революцій! Ворог … на пункті Мазепи и мазепинства є тотально-непримиренну . І має цілковіту рацію. Мазепинство бо й є Яскрава протілежністю, яскраве заперечення, нещадно демаскуванням и найрадікальнішім ліком самє на Малоросійство. бо що ж є Мазепинство, як НЕ чинна свідомість Нації и інстінктовно звязана з тією свідомістю політична и мілітарна воля Нацією бути? “. ЦІ слова залішаються актуальними и для нашого часу.
“Майже століття минуло, а російський переляку перед українською державністю так и не минувши. Як и таврування українців то” мазепинцями “, то” бандерівцямі “за відродження власної национальной гідності. І Прагнення” розібратіся “з Україною такоже залиша. Чи не ним продиктована почата Россией нінішня війна на Донбасі? “, – запітує Наталя Ковальчук у статті Із КРАСНОМОВНА назви” Російський погляд на українську державність: як не «мазепинство”, то “бандерівщіна”? “. Варто згадаті и випада проти України Колишня Радника Президента Путіна Владислава Суркова, проти українства, коли ВІН заявил, что “України немає, є українство. Борщ, Бандера, бандура є. А нації немає”.
Терміном “кочубеївщіна” ( “кочубеїзм”) широко послуговуваліся представник Політичної української еміграції для означення національного зрадництво, сервілізму та колоніальної підлеглості самперед еліт України. Юрій Шевельов, перебуваючих в еміграції та роздумуючі про долю України, писав в 1954 году: “Три Головні вороги України – Москва, кочубеїзм и провінційність”.
Роман КОРОГОДСЬКИЙ, відомій шістдесятнік и культуролог, позначають: “Історична драма Полягає в тому, что від феодальної відцентровості Україна НЕ перейшла органічно до национальной згуртованості, коли б національні Інтереси були б понад усе. Та національний вектор Дії у минув не виник у свою Черга того , что спрямованостей Тиск сусідів БУВ неадекватно опору. … На жаль, Україна від ХVІІ ст. не знала моноконцептуальної доктрини, а стала ареною змагань різніх поглядів относительно свого майбуття – отак утворіліся СФЕРИ вплівів. і найавторітетніші, найтал новітіші українські діячі стали об’єктом особлівої суспільної уваги. Почаїв боротьба за їхні душі, формирование осередків, амбіціозніх кланів, куди затягувалісь ті чи ті діячі. Випробування на розрив, ротацію, трощіння цілісності стало передумови колоніального статусу України й прямої зради України, на что йшлі ее достойники. Комплекс кочубеїзму – вбівче й Твереза ​​визначення цього процесса … “.
Маланюк у широко відомому творі “Малоросійство” позначають, что “кочубеївщіна – Одне Із найнегатівнішіх проявів малоросійства”, и что це явіще НЕ вінікає и не зникає Раптова. “Кочубеївщіна То був плід Довгих десятіліть” історичного Існування України як поневоленої территории та людності. Малоросійство всегда є пораженство и занепад, вторінність и меншовартісність. До того ж “у нас Малоросійство Було всегда хвороби НЕ лишь півінтеліґентською, но – й передовсім – інтелігентською, отже вражало верств, что мала Виконувати роль мозкового центру нації. І в ЦІМ – суть проблеми”, – наголошував Маланюк.
“Малоросійство – це результат довгої історичної сепарації народу и нації, віділення з неї харізматів-провідників и ніщення здатності спільноті до опору загарбнікові та до самостійного Існування. І це Останнє є найтяжчім наслідком колоніального минулого”. І далі Євген Маланюк констатує: “Малоросійство бо – наша історична хвороба (В. Липинський називається ее хвороби бездержавності), хвороба многовікова, отже хронічна. Ні часові застрікі, ні даже хірургія – тут не поможуть. ЇЇ треба буде Довгі-Довгі десятиліття – ізжіваті “.
Малоросійство як кочубеїзм є “… хітлівість, зрадлівість, зрада и аґентурність. Аж до часів Наступний и нам найближче”. Запитуючою собі, що ж є Малоросійство за сутністю, автор вказує такоже и на ті методи, Якими імперія віховує яничарство и манкуртизм у підлеглому народові. “Що ж таке Малоросійство? Це кож затьмарення, ослаблення і – з часом – заник історичної пам’яті. Тому и Колишній Петербург, и теперішня Москва, розпоряджаючі зцентралізованім шкільніцтвом, таку велику Вагу надавали й Надаються науке Історії …”.
ЦІ слова Варто бі Було завчіті напам’ять тім Із наших СУЧАСНИХ очільників, Які “вічіщають” із українських вишів гуманітарні науки, особливо ж Історію України, а зі шкіл – класику української літератури, в Якій ідеться про історичні віхі БОРОТЬБИ українців за Власний свободу, державність и незалежність.
У сучасній Україні від часів Отримання нею незалежності з 1991 року НЕ пріпіняється боротьба между носіями “мазепинства” й “кочубеїзму”, набуваючі різніх Означення, более відповідніх часові. Зрештою, сучасні події та Ставлення до них Із боці українців – це вирази вічного конфлікту между свободою та рабством.
Роздумуючі про долю Києва, ще один видатний українець Юрій Липа писав, что вірішальнім Чинник у постанні Києва й Київської держави стало Прагнення будівнічіх Міста буті вільнімі. Найбільшім нещастям для них Було рабство. “І це препішне и Глибоке почуття свободи, Волі лежить у глібіні духовності Києва – Вічного Міста, лежить у глібіні его Великої культури”, – стверджує Липа. На духовність народу винна накладатісь и моральність володарів. Такі Володарі, на мнение автора, були у старожитні Києві.
ЦІ Переконаний Липи относительно цінності свободи для русичів співзвучні розмислів одного з найвідатнішіх філософів сучасності Сергія Кримського. ВІН писав: “На авансцені історії України всегда були люди вільного ратного духу; ніхто з них не Бажан буті глядача Світової драми, усі Хотіли буті только ее акторами. Ця стихія Вільної самодіяльності особистості, без якої нельзя Було Вижити в условиях кордонної цівілізації (что протистоять варварству Степове набігів) живила и республіку козаків, и вольницю бурсаків, и вдачу мандрівних дяків та приватну ініціатіву громадян у містах, Яким Було Надано Магдебурзьке право, и незалежний стан жінки як співтоваріша у родіні, “дружина”.
Отже, з Усього вищє викладеня вітікає, что Конфлікт между ідейнім и світогляднім “кочубеїзмом” і “мазепинством” як двома доктринами та ментальності настанови є непримирення, оскількі це две радикально протілежні позіції относительно самостійного, незалежного й державного Існування України. Проти можна працювати з людьми – носіями ціх установок, Із більшою або ж менше мірою ефектівності. Очевидно, что на носіїв “кочубеїзму” розрахована та спрямована пропаганда теперішнього Кремля. Натомість “мазепінці” – це опора патріотичних и національно орієнтованих сил в Україні, зрештою, це основа ее теперішньої державності.
Українцям потрібен однозначно вибір. Сьогодні Україна Зроби рішучій вибір на Користь європейськості. Цю реальність Варто бі доповніті й таким самим рішучім Вибори на Користь українськості. Й еліти повінні поставити серйозно та відповідально до цього, Аджея сама ситуация Гостра конфлікту требует до кінця усвідомленої позіції проводу. Отже, Збільшення Переконаний “мазепинців” є одним Із головного завдання сучасного українства. І рецепт того, як досягті поставленої мети, давно прописані у творах багатьох достойників України. Звернемося до одного Із них. Маланюк писав: “напруженного творення Духової суверенних – вісь рецепт, что БУВ, є и буде найбільш важко, но й найбільш істотній и всеобіймаючій. Цей рецепт, до речі, віключає – якнайгостріше – імітацію, деклямацію, патріотічну позу, барокове” здаватіся, а НЕ бути “, як и всіляке” погрожування пальцем в чоботі “.

Ірина Грабовська



Источник – antikor.com.ua

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *