Партія Медведчука зайняла нішу комуністів




Під чуйним керівництвом «рядового» Медведчука партія Рабиновича і Бойко ОТЗЖ потрапила в ту нішу, яку в Україні до Майдану займали комуністи і яку вони займають в Білорусі і в РФ.
У політикумі всіх трьох держав комуністи були або залишаються «опозиційним» придатком до партії влади або маленьким п'ятим колесом в тачці. Англійська формула XVIII в. «Опозиція його величності», а не його Величності, цілком передає цю функцію, якщо відкинути контекст Великобританії, де парламент після «Славної революції» поступово звів повноваження короля тільки до представницької функції. Коли в XIX в. це зрозуміли, то з'явилася формула «Англійська королева царює, але не управляє», за що англійці її і люблять. Королева для них такий же бренд, як для ірландців святий Патрік, в честь якого вони 17 березня знову нап'ються.
ОТЗЖ, на відміну від ірландців, може напитися тільки з горя, оскільки марна в політикумі України навіть для Кремля. Зрозуміло, в Кремлі не планують відмовлятися від її послуг і в майбутньому. Але майбутнє самого Кремля вельми каламутне, і скоро йому може бути не до Меведчука і компанії. Втім, від цього дана компанія ні з голоду, ні з туги не вмре, оскільки вона фінансово забезпечена і самодостатня, як і «покійна» КПУ.
ОТЗЖ зі своїм умовно солідним рейтингом знаходиться в тій же ситуації, що й проросійська партія «Згода» в Латвії, з якою ніхто в коаліцію в 2018 р не захотів вступати. Не захотів, тому що токсичні. Притому, що вони отримали більше всіх – майже 20% голосів при явці в 51%. Латиші можуть різко розходитися з багатьох питань, але є теми, в яких вони єдині. «Згода» підтримав кожен десятий громадянин Латвії, але перспективи у них ніякі. Навіть, якщо до виборів будуть допускати негромадян з числа нащадків екс-радянських колоністів, до чого і йде. У 2019 Сейм прийняв закон, що дарує право громадянства всім дітям негромадян, які народяться в Латвії після 1 січня 2020 р
Московська пропаганда не знав, як на це реагувати: радіти чи сумувати. Тому реагувала по-англійськи стримано: просто факт, без коментарів і шквалу емоцій. На Росії без шквалу емоцій і мату рідко вдається обійтися, але тут довелося. Довелося, оскільки це начебто і перемога, але з великими сльозами на очах – латиші перестали побоюватися колонізаторів. Закони про негромадян в 1990-ті в Латвії та Естонії прийняли тому, що аборигени були в чисельній меншості. У Литві не прийняли, так як російських в ній було менше, ніж угорців в Закарпатті. Москва чверть століття дзижчала про права російської людини і «фашистів» в Латвії і Естонії, писала кляузи в ЄС і ООН і мало не вимовила слово апартеїд. Але там ввічливо не йшли у неї на поводу, оскільки знали реальну ситуацію.
Тепер в Латвії прийшов кінець «апартеїду», але радості у Москви немає. Москва потрапила в ту саму пастку, що й Лондон в Ірландії, коли зайнявся її системної колонізацією. У XVIII-XIX ст. уряд Великобританії мучилася питанням: як так виходить, відправляємо в Ірландію чистокровних англійців, а вони через якийсь час стають англомовними ірландськими націоналістами. В результаті Лондон відмовився від своїх ідей з автономією для Ірландії і погодився з її повною незалежністю.
Початкове відміну в обох випадках в тому, що ірландці вже з XIII в. самі залучали з Англії колоністів і різних опозиціонерів, особливо католиків, і навіть втручалися в її внутрішні справи, хоча і менше, ніж шотландці. В результаті Лондон зайнявся ірландцями надовго і всерйоз. Нічого подібного не було між латишами та естонцями з Москвою. На відміну від литовців, вони в облогу її не брали, і не встромляли списи в ворота Кремля. Царів на Москві вони теж не міняли, за винятком 1918 р коли латиські стрілки допомогли Леніну утримати владу.
Тепер Москва стоїть перед фактом – латиші остаточно перестали побоюватися її експансії з нутрії, і в той самий момент, коли вони наполегливо говорять про реальність її експансії ззовні. Рейтинг партії «Згода» не лякає латишів, оскільки у тій є лише одна перспектива, – політична смерть, тиха або галаслива. «Згода» підтримає військове вторгнення РФ в Латвію і буде шумно заборонена назавжди. Якщо вторгнення не відбудеться, то «Згода» буде тихо вмирати зі швидкістю прямо пропорційною занепаду РФ, старіння його базового електорату і змін в політикумі і побут Латвії.
«Згода» досягло межі свого зростання в 2018 р і попереду тільки спад. Партія «За життя» Рабиновича, Бойко, Медведчука і Королівської в 2019 р теж близько підійшла до своєї межі. Вона ніколи не стане правлячою партією.
У тому числі і тому, що «Як ви яхту назвете, так вона і попливе», якщо ударятся в містику і інші сакральності, шановані на Росії. «Яхту» назвали «Опозиційна платформа», тому і буде вона вічно «плавати» в море опозиції. «Опозиційний блок» відплавав дуже швидко, комуністи і Вітренко плавали довше, тому, що не написали на своїх бортах слово «опозиція». У шахраїв і бандитів з «русского мира» цілком логічна пристрасть до присвоєння та монополізації хороших і світлих слів. Ось і недавно створену вкрай імперську і войовничу партію Прілепіна в РФ назвали претензійно «За правду». Була колись газета «Правда», але почила в бозі, а різні «Таймс» досягають двохсотріччя і без держфінансування.
У 2014 р після падіння тиранії Януковича слово опозиція, як завжди в таких випадках, стало дуже хорошим і майже святим, як і слово Майдан. Мін'юст відразу напівофіційно попередив, що нових партій з назвою Майдан і похідних від нього реєструватися не буде принципово. Буде нескінченно знаходити технічні причини для відмови. Слова опозиція це не стосувалося, чому вся контрреволюційна рать і назвала себе Оппоблоком.
Могли б назватися і блоком «За наш Майдан», подібно до того, як вони стали кричати «Слава Донбасу», калькуючи «Слава Україні», в чому до 2014 р помічені не були, так як слова «слава» і «ганьба» вважалися «бандерівськими». Але Мін'юст такі назви заборонив.
Ці персонажі, терміново назвавшись Оппоблоком, знову довели, що їх справжні цілі і погляди такі, що краще їх прикрити якимось популярним і хорошим словом, подібно до того, як більшовики довго маскувалися словом соціал-демократи. Тільки після захоплення влади вони стали поступово розкривати обман і визнаватися, що вони не соціалісти, а комуністи, чим викликали здивування навіть у своїх рядах.
Слово комуніст в Європі після революції 1848 р, вважалося дуже хорошим, особливо у Великобританії. Демократи і соціалісти звинувачували їх в бажанні зігнати людей в казарму з «Утопії» Томаса Мора, зарахованого в 1935 р Ватиканом до лику святих за вірність католицизму. Енгельс навіть пропонував Марксу відмовитися від цього слова або хоча б називатися комуністами-демократами. Той спочатку не погодився, але потім життя його змусила. Реанімував це слово Ленін, чим змусив Чапаєва вирішувати: він за більшовиків чи за комуністів.
Зворотну еволюцію від слова комуніст до слова соціал-демократ зробив в 1990-ті Медведчук, коли очолив Соціал-демократичну партію об'єднану, в якій весільним генералом був Кравчук. У цій іпостасі він разом з КПУ на рубежі століть успішно займав нішу «опозиції його величності» Кучмі. Настільки успішно, що був у нього радником, поки Кучма не назвав своїм наступником Януковича.
Майдан 2004 року і пов'язана з ним тектонічна рух у свідомості зробили партію «есдека» Медведчука зайвої, і вона розійшлася хто куди. Протестний електорат пішов з неї до «помаранчевих» і «малиновому» Симоненко, прорадянський помірно консервативний разбрёлся по регіоналам і комуністам. Частина, як і сам Медведчук, пішла «на диван», і на господарстві залишився лише зіц-голова Кравчук.
Зайвої вона стала, перш за все, тому, що зник старший партнер – партія Кучми, і працювати стало ні з ким. Ющенко це було не потрібно, у всякому разі, з Медведчуком. Кремль вів справи з регіоналами і КПУ, яка при Януковичі повернулася до звичної для неї позі «опозиції його величності». Всі ролі були розподілені і створювати ще одного конкурента в цьому електоральному спектрі ніхто не рвався, там і так мерехтіли в такій якості Наталія Вітренко. У Кремлі згадали про Медведчука тільки в 2012 р, коли запідозрили, що Янукович може підписати асоціацію з ЄС, і вирішили натиснути на нього. Так з'явився «Український вибір», який на відміну від грубої КПУ став «тонко» розповідати, що ЄС – це суцільно геї і потрібно спочатку провести референдум, перш, ніж підписувати з ними торгову асоціацію.
У 2019 р Фортуна вкотре повернулася до Медведчука і всієї партії «За життя» спиною, попри те, що вони пройшли до Верховної Ради. Вони знову виявилися зайвими як у зовнішньому, так і всередині політичному сенсі.
Кремль веде прямі переговори з Зеленським і Медведчук йому в даній ситуації не потрібен ні як посередник, ні як важіль тиску, як було з Порошенком. Його активність і перетягування «ковдри» переговорів на себе тільки псує Кремлю і без того складний переговорний процес. В результаті Кремль попросив Медведчука і ОТЗЖ затихнути і не виникати, поки він не попросить.
Далекоглядні люди в Кремлі вже радили їм перестати бути на всю голову промосковською партією, інакше упрутся в той же межа, що і «Згода». ОТЗЖ пора по частковостей і для видимості почати критикувати Москву, а то все стає зовсім непристойно і безперспективно. Навіть регіонали дозволяли собі епізоди критики Москви. В умовах, коли в самій РФ зростає невдоволення режимом Путіна і зріють якісь зміни, це подвійно недалекоглядно. При динамічності політикуму України «За життя» може зникнути з нього навіть раніше, ніж «Згода» в більш розміреним Латвії.
Зацикленість ОТЗЖ на Москві позбавила її і своїм внутрішнім порядку для України. Не можна весь час розповідати, що ось здамося в полон москалям і вони порядок наведуть. Це схоже на обіцянці комунізму від КПУ, який може наступити тільки, якщо РФ поглине Україну в «братніх обіймах». У Молдові з 2001 по 2009 р президентом був комуніст Воронін і компартія мала більшість в парламенті. Але комунізм за 8 років в Молдові так і не настав, і Москва навіть Придністров'ї їй не повернула. Тільки закуповувала у неї яблука і вино. У РФ за традицією воліють затоварюватися з країн потрібної їй орієнтації і тому молдавське, грузинське і українське вино зникає і з'являється на прилавках її магазинів відповідно до динаміки виборів і революцій.
З точки зору пошуку джерела комунізму ОТЗЖ слід придивитися до Китаю, поки там не запустився революційний процес. Але і на цьому напрямку уряд Зеленського цілком справляється без ОТЗЖ. Втім, Медведчук і Рабинович віщають про китайсько-українську дружбу на віки – це сюжет для «95 кварталу».
Так що, ОТЗЖ зайняти себе в Україні зараз поки нічим, а Зеленському вона потрібна не більше, ніж Ющенко і навіть Януковичу була потрібна компартія, «золоті роки» якої в ролі «опозиції його величності» припали на другий термін Кучми. Два роки презирства регіоналів до КПУ привели до різкого зростання її рейтингу на виборах 2012 р, який вона сама і злила в унітаз, коли комуніст Калєтнік поповз до президії Верховної Ради з законами 16 січня.
Від нудьги, неробства і комуністичної звички бути ближче до мас ОТЗЖ рвонула боротися з законом про продаж земель сільгосппризначення. Притому, що Медведчук володіє цілим островом на Дніпрі, чому на відміну від Тимошенко, вони собі нічого досі й не зламали. Є й інша причина: в Кремлі самі не знають – добре чи погано для них прийняття цього закону. Ніби як росіяни і зможуть купити ці землі через підставних осіб, але може їм не продадуть, а продадуть тільки канадським і американським українцям для яких збираються спростити отримання громадянства України. В такому випадку у США і Канади з'явиться новий і потужний стимул захищати Україну, що турбує Кремль. Але оскільки ясності в цьому питанні у Кремля немає, то і ОТЗЖ шумить з приводу землі без пристрасті та ентузіазму.
«За життя» виявилася повністю в ролі КПУ, яка весь час була «опозицією його величності» з різним ступенем корисності для себе і його Величності. Чим це для них закінчилося відомо.
Сергій Климовський



Источник – antikor.com.ua

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *