Путін вважає українців росіянами – блогер



Володимир Путін вирішив бути завжди. Після того, як Держдума “обнулила” йому президентські терміни – він отримав право ще на дві каденції. Відтепер його горизонт – це 2036 рік.
Він переживе ще трьох президентів США. На 12 років пересидить Зеленського. Ті, хто народився в рік його першої інавгурації, встигнуть відсвяткувати 35-річчя. Ті, кому було 16 в момент його обрання, до кінця правління розміняють шостий десяток.
Українська оптика не пристосована до таких горизонтів. З 2000 року в нашій країні змінилося п’ять президентів. Ми пишаємося своєю сменяемостью влади і звикли до змін. Але якщо в нашій країні і є якийсь острівець стабільності – так це наші загрози.
Ще шість років тому ми могли думати, що їх перелік вичерпується внутрішніми проблемами. Архаїчною системою держуправління і олігархічною економікою. Корупцією і правовим нігілізмом. Відсутністю системи правосуддя та правоохоронної системи.
Але в 2014 році до цього списку додалася загроза зовнішня. Путін почав цю війну – і тепер він планує пробути на чолі Росії ще 16 років. А це означає лише те, що підходи Кремля до Києва залишаться незмінними. І контури цих підходів російський президент не втомлюється окреслювати в своїх останніх інтерв’ю.
Вони досить прості. Українці жили на кордонах Російської імперії, а українці придумали австрійські спецслужби. УПЦ МП – незалежна українська церква, а Крим, Причорномор’я і Донбас не мають ставлення до України. Українська мова – результат “ополячення” російського, а за “охолодженням відносин” між Москвою і Києвом стоїть Захід.
Та людина, який почав війну проти України, анексував один її регіон і окупував інший – чомусь не цурається розмов про ідентичність. Його позиція проста і стабільна. Українців не існує, бо вони росіяни. Всі їх відмінність від росіян – це мова і віра. І ще армія, яка дозволяє тримати контур безпеки. Якщо прибрати “штучні відмінності”, то всім стане ясно, що ми – “один народ”. Але поки російський президент вважає “Армiю, мову, вiру” перешкодою на шляху об’єднання – в Україні готові ці позиції оголосити другорядними і списати в утиль.
У нашій країні багато хто звик сприймати томос як передвиборний прийом Порошенко. Мова – як порядок консерваторів. Армію – як потрібний, але не першорядне питання. Але російський президент над усіма цими речами чомусь сміятися не готовий. Більш того – саме їх він вважає перешкодою і перешкодою.
Бути може, справа лише в тому, що Путін дозволяє собі говорити те, що думає?
Зрештою, главу Кремля нічого не стримує. Опозиції в Росії не існує, парламенту теж, а тому російський президент може дозволити собі грати вдолгую. Його погляди залишаться колишніми, його опис реальності – незмінним. Українці можуть втомитися від однієї реальності і почати на виборах шукати іншу – але людина, яка шість років тому вирішив влаштувати вторгнення, змінюватися не має наміру.
До того ж, Україна сама полегшує йому завдання. Кожна передача влади в нашій країні стає “кризової”. Кожні президентські вибори йдуть під гаслами перебудови країни. Кожен новий претендент обіцяє пересобрать державне “лего”. Такий собі необільшовизм, який пропонує зносити зачатки відбудованого, лише тому, що виборцю хочеться скласти з букв ОПЖА слово “вічність”.
Ми звикли ототожнювати ідеї і спікерів. Сперечаємося нема про сказаному, а про що говорить. Авторство стало первинне смислів, і ми радісно спрощуємо навколишнє життя вірою або зневірою. Як у Стругацьких – якщо вже віримо, то до обомленія і найвідданішого щенячого вереску. Якщо немає, то зі хтивістю харкати жовчю на всі ідеали – помилкові і справжні. Але в тому й річ, що деякі стіни виявляються несучими. І якщо нам не до душі архітектор – це зовсім не дає нам права їх зносити.
І якщо вас з Путіним дратують в Україні одні і ті ж речі, то проблема явно не у Путіна.

Павло КАЗАРІН



Источник – antikor.com.ua

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *