Шлюб з розрахунку з олігархом Ахметовим. Зеленський може повторити долю Ющенка



Чому небезпечно дружити з «гудком».
Ринат Ахметов отримав віллу на Лазурному березі, Зеленський заручився в його особі постійним ситуативним союзником. А народ залишився біля розбитого корита, тому що замість перших місць в Doing Business нова епоха може закінчитися хіба що новими прізвищами в Forbes, пише Марина Данилюк-Ярмолаева на сайті Depo.ua.
Якби в Україні хоч трохи працювали антикорупційні органи, їх мав би зацікавити неприхований флірт з компанією ДТЕК на Всеукраїнській нараді працівників вугільної галузі України.
По-перше, молодий український президент і донецький олігарх знайшли спільну мову настільки, що Володимир Зеленський звернувся до відбірного зразком популізму – він пообіцяв залишити уряд без зарплат, поки то не розрахується з шахтарями по заборгованостях за два місяці. Якихось десять років тому така заява сприймалося б на ура від кожного політика, який подібними заявами намагався б отримати потужну підтримку Донбасу. Однак за останні шість років війни шахтарі, які в 2014 році не надто активно виступали проти, коли російські війська входили в Ровеньки, втратили моральне право щось диктувати в межах всієї країни. А з тих пір, як українська економіка і експорт і без шахтарі не впали і показали прибуток – то ще й право економічне. Виходить, по суті захист шахтарів і видобуток вугілля на дуже зручних умовах може цікавити виключно Ріната Леонідовича Ахметова.
Зеленський показав, що він профан не тільки в економіці, але і погано вивчав юриспруденцію, по якій має диплом. Інакше український президент публічно не заявляв би, що “поговорить з АМКУ” щодо покупки неприбуткових шахт заради потрібної йому позиції для Ахметова. Як це корелюється з ринковим мовою та інвестиційної нянею, недавно обіцяної самим же урядом Зеленського – невідомо. АМКУ і так протягом останніх кількох років підозрювали в симпатіях до олігарха родом з Донецька – про яку ринкової економіки і стабільній економіці можна говорити, якщо президент публічно говорить, що переламає регулятора економіки для найбільшого олігарха країни, який допоможе президенту підтримати картковий будиночок, розлітається на тріски.
 Ще один сигнал тісного союзу Зеленського з олігархом Ахметовим – президент призначив куратором “по трансформації вугільної галузі” віце-прем’єра Дениса Шмигаль. Того самого, який до приходу у владу очолював Бурштинську ТЕС, яка належить … Рінату Ахметову.
По суті – колись подібну гру один в один затіяв з донецьким кланом Віктор Ющенко, за перший рік зумівши пересваритися чи не з усіма компаньйонами по сцені Помаранчевого майдану. У якийсь момент Рінат Леонідович став кращим другом влади, а РНБО по блату очолила гінеколог і подруга донецького олігарха Раїса Богатирьова, яка більше відповідала за безпеку бутика Valentinо, ніж за державну.
Всіх, хто грав з олігархами, з часом використовували і викидали на смітник. Думаю, у Зеленського є ілюзії, що він якийсь особливий і все пройде не так, як у п’яти попередників. А особливо у того ж Ющенко, який з месії для народу перетворився на забавного любителя старовини, який розтринькав шикарне вікно історичних можливостей в 2005-2008 рр., Коли можна було зблизитися з США, рухатися в НАТО і піти з економічного шляху сусідній Польщі.
Окремо про трансформацію вугільної галузі в світі. У всьому світі вугілля – енергоресурс вчорашнього і навіть позавчорашнього дня: його видобуток пов’язана з великими ризиками. Особливо, якщо добувати його такими примітивними способами, як у нас. Тому єдиний вихід – поступове згортання і програма перекваліфікації для населення. Ця вимога нового часу і нічого страшного тут немає, адже зараз є багато інших енергоджерел – і дешевих, і ефективних, не пов’язаних з такими ризиками для самих працівників і для навколишнього середовища. Просто українські олігархи не націлені вкладати в Україну – краще купити віллу у Франції.
Не так давно автор цікавилася, що відбувається з шахтарями Рурського вугільного басейну – регіону, де шахтарська галузь і сталеливарні підприємства дозволили післявоєнній Німеччині дуже швидко побороти розруху і руїни, залишені військами союзників після перемоги над нацистами. Так ось, там уже тридцять років змінюють економіку регіону. Ось, як це сталося з Дортмундом: протягом останніх десятиліть замість металургії і машинобудування в місті відмінно розвивається фінансовий, страховий і туристичний сектор економіки. Замість шахт і металургійних заводів тут відкриваються майданчики з виробництва комп’ютерів. Сталеплавильні виробництва перетворюються в пам’ятки промислової архітектури. На їх території відкриваються музеї, кафе і ресторани.
Хто з шахтарів мав здоровий глузд і бажання – отримав нову престижну професію. Хто не захотів розлучатися з шахтарської романтикою – працює в шахті. Але вже обладнаній під атракціон. І в якості екскурсовода.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал.



Источник – grom-ua.org

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *