"Він вам не дзвонить – значить, його вже нема". Матері військовслужбовців розповіли про те, чому ніхто не шукає зниклих на Донбасі



Вони лежали під палаючим сонцем на граніті перед Офісом президента, щоб хоч так привернути увагу до своїх синів, які захищали Україну на Сході і під час трагічних подій під Іловайськом і Дебальцевим потрапили в полон або зникли безвісти.

На питання, як реагує влада, сказали, що акція триває вже другий день поспіль, але з ними ніхто не комунікує. Одна з матерів, дізнавшись, що ми журналісти, говорить: “Хоча б хтось із депутатів підійшов, адже наші сини зробили усе можливе, щоб вони тут вільно повз нас ходили”.
Він вам не дзвонить - значить, його вже нема. Матері військовслужбовців розповіли про те, чому ніхто не шукає зниклих на Донбасі 02
Вони не вимагали чогось надзвичайного – лише виконання ухваленого два роки тому закону про зниклих безвісти, який би дозволив розпочати пошуки таких людей, і ухвалення ще одного важливого документу – про соціальний захист військових, які потрапили у полон, цивільних заручників і політичних в’язнів Кремля.
Разом з ними – рідні тих, кого було засуджено за сфабрикованими справами в РФ та Криму. Вони вимушені були прийти до Президента, тому що наразі не мають відповіді на питання, а хто ж займається цією категорію людей, яких теж потрібно повертати додому.
Він вам не дзвонить - значить, його вже нема. Матері військовслужбовців розповіли про те, чому ніхто не шукає зниклих на Донбасі 03
“ОДНІЙ З НАШИХ МАМ – У НЕЇ ДВОЄ СИНІВ-АЙДАРІВЦІВ ВВАЖАЮТЬСЯ ЗНИКЛИМИ БЕЗВІСТИ – ПРОПОНУВАЛИ П’ЯТЬ ТІЛ НА ВИБІР”
– Тут зібралися родичі полонених без встановленого місця перебування, зниклих безвісти, політв’язнів Кремля в Росії та Криму з вимогами до президента України, – каже керівник громадської організації “Всеукраїнський громадський рух матерів та родичів учасників АТО “Берегиня” Алла Макух. – По-перше, це поновити діяльність робочої групи, яка працювала при Офісі президента з жовтня 2019 року по січень 2020-го. Через зміни у складі Кабінету Міністрів ця робоча група припинила своє існування. Чому – ми не розуміємо. У нас було 12 засідань. На ці засідання приходили і представники різних міністерств, і Міжнародного комітету Червоного Хреста. Ми вирішували багато питань. Разом з Юридичною сотнею і ще однією правозахисною організацією, а також разом з матерями виписали законопроєкт про підтримку сімей полонених, зниклих без вісти, про статус полонених, щоб надати його для розгляду у Верховну Раду.
Він вам не дзвонить - значить, його вже нема. Матері військовслужбовців розповіли про те, чому ніхто не шукає зниклих на Донбасі 04
Алла Макух
Коли зустрічалися з президентом на летовищі у Кривому Розі, коли він привітав наше місто, а потім на летовищі в Борисполі, коли був великий обмін, ми йому про це нагадували. А також про те, що він обіцяв організувати зустріч з матерями полонених, зниклих безвісти. Ми найбільше наголошуємо саме на проблемі зниклих безвісти. Він тоді також сказав, що якщо такий законопроєкт буде підготовлено, то подасть його сам як президентський. Сподівалися, що розглянуть його швидко, бо це дуже важливо. Та цей документ лежить десь в ОП уже понад півроку. Що з ним наразі ми не розуміємо.
– Які питання цей законопроєкт має врегулювати?
– Там було прописано саме статус військовослужбовців, які потрапили у полон, право для їхніх родин на соцзахист. У нас такого поняття загалом немає. Ухвалено закон про статус зниклих безвісти, але родини зниклих безвісти не мають жодного статусу. Візьмемо для прикладу мам, у яких сини з 40-го батальйону. Тринадцять чоловік вважаються зниклими безвісти після боїв за Іловайськ. А їх родини не мають ніяких пільг. Хлопцям написали, що вони є учасниками бойових дій, але нікому з рідних посвідчення не дають.
Він вам не дзвонить - значить, його вже нема. Матері військовслужбовців розповіли про те, чому ніхто не шукає зниклих на Донбасі 05
Ми зверталися до Міністерства оборони, там пояснили, що є наказ про вхід у зону бойових дій, але немає про вихід. Ось така колізія. Хоча своїм наказом міністр оборони міг би надати ці статуси.
Ми неодноразово зверталися з цього питання, але нам казали приблизно таке: “А де в нас гарантія, що вони не перейшли на той бік?”. Даруйте, та якби вони перейшли, то про них уже б трубили на всіх телеканалах, що є такі кривбасівці, які воюють там. Нічого ж такого немає. Навіщо таке взагалі казати родинам?
– А в родин є бодай якась інформація про них? Ви переконані, що вони потрапили в полон?
– Так, ми стовідсотково це знаємо, тому що є відео й фото, які засвідчують, що хлопців узято в полон. Вони потрапили в полон до російських казаків отамана Козіцина.
Деяких хлопців, які були разом з ними, звільнили. Ті про них розповідали. Але де вони тепер, невідомо. Тому що коли Козіцин тікав з Донецька, він комусь їх передав.
Останні свідчення були про те, що хлопців бачили на полях Луганщини навесні 2015 року.
– Що вони там робили?
– Розміновували поля. Була інформація від волонтерів, пересічних громадян. Коли вони проходили повз, хлопці називали їм свої прізвища.
– Це ви так потроху звідусіль збираєте відомості?
– У нас немає конкретики, на жаль. Знаєте, як кажуть батькам? Він вам не дзвонить – значить, його вже немає серед живих.
Зараз неможливо зайти на ті території, перевірити тюрми, копанки. Ніхто не може зайти. Навіть представники Міжнародного комітету Червоного Хреста не мають доступу, щоб перевірити, чи є там хлопці.
Він вам не дзвонить - значить, його вже нема. Матері військовслужбовців розповіли про те, чому ніхто не шукає зниклих на Донбасі 06
– Тобто ви не маєте нині жодної інформації? А комунікація з представниками Тристоронньої контактної групи є?
– До січня цього року списки тих, кого ми вважаємо зниклими безвісти або полоненими без встановленого місця перебування, навіть не подавалися в мінському форматі. Нам казали: почекайте, ми спочатку витягнемо тих, про кого знаємо. Потім з’ясувалося, що вони їх зовсім не подають.
– Загальні цифри щодо зниклих безвісти і полонених без встановленого місця перебування називають різні. Офіційна статистика в рази менша, ніж те, що оприлюднюють громадські організації.
– У нас в організації близько 50 таких родин. Саме військових. Я не можу сказати, що в мене повний список, я цього не знаю. Деякі люди просто не звертаються, деякі не хочуть розголосу.
– У 2018 році було ухвалено закон про правовий статус осіб, зниклих безвісти, і при Кабміні мали створити комісію, яка б опікувалася розшуком, створенням єдиного реєстру. Вона працює?
– Її створено, але зараз комісія не працює. Ми зверталися до Прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, щоб він ініціював засідання цієї комісії. Відповіді поки що не отримали.
Хоч це надважливо. Адже ви правильно сказали: комісія має створити єдиний реєстр, зібравши різні списки. Наприклад, свій реєстр є в СБУ, в МВС, в МКЧХ. В Міжнародному комітеті Червоного Хреста загалом реєстр, в якому інформація про людей, що зникли в особливий період. Вони не поділяють на періоди бойових дій чи не бойових. У них загальний список. До нього внесено навіть тих, хто поїхав у Росію на заробітки і просто там зник. Хоч я вважаю, що треба поділяти, але в них дійсно набагато повніший список.
– Оскільки комісія не працює, то й створенням пошукових груп ніхто не займається?
– Поки що ні. Комісія має створити пошукові групи, які б могли заходити на тимчасово окуповану територію і хоча б розпитувати про хлопців, які з 2014 року вважаються зниклими безвісти.
Час спливає, сліди губляться, людям важко згадати, кого вони бачили. Але все можливо, ми маємо рухатися.
Ось мій син, коли потрапив у полон під Дебальцевим, три місяці був у полоні у казаків у підвалі житлового будинку в Донецьку. Їх не піднімали нагору. Лише через те, що між бойовиками “ДНР” і казаками стався конфлікт, і вони їх вибивали, знайшли хлопців у підвалі.
– Не вдалося повернути вашого сина додому?
– Повернули під час обміну в лютому 2016 року. Він рік і місяць був у полоні. Три місяці просидів у підвалі в казаків, полонених піднімали нагору лише для того, щоб познущатися. А потім він ще 9 місяців перебував у колишньому приміщенні СБУ у Донецьку.
Він вам не дзвонить - значить, його вже нема. Матері військовслужбовців розповіли про те, чому ніхто не шукає зниклих на Донбасі 07
– Чому зараз тут, якщо син вже вдома?
– Матері попросили, щоб я очолила громадську організацію. Сказали, що в мене серце гаряче, а голова холодна, тому що син вдома. Допомагаю, як можу.
– Чула, що трапляються ситуації, коли батькам, які прагнуть розшукати зниклого безвісти сина, намагаються пред’явити результати ДНК-експертизи, де нібито 99% збіг, але вони не погоджуються і шукають далі…
– Неодноразово багатьом нашим мамам пропонували забрати тіла хлопців, які вважаються зниклими безвісти. Казали, що є збіг ДНК. Але на той момент, коли це все проводилося – а саме в 2014-2015 роках – було дуже багато незбігів. Мама отримує опис тіла, а там – опис 40-річного чоловіка, а не молодого хлопця. Не відповідав розмір ноги, зубна щелепа, опис обличчя. А ДНК-текст показує, що збіг на 99%.
Одній із наших мам – у неї двоє синів-айдарівців вважаються зниклими безвісти – пропонували п’ять тіл на вибір. Мовляв, вибирайте зараз, а то потім може не вистачити тіла.
– Ви спілкуєтесь із правоохоронцями, прокурорами, ставите питання щодо розслідування подій під Іловайськом і Дебальцевим?
– Коли була робоча група при ОП, ми неодноразово порушували питання, щоб розслідувалися справи по Дебальцевому та Іловайську і передавалися до суду. Можливо, через те, що ми порушували саме ці питання, групу прикрили.
Він вам не дзвонить - значить, його вже нема. Матері військовслужбовців розповіли про те, чому ніхто не шукає зниклих на Донбасі 08
“ПРО ІЛОВАЙСЬК ЗАБУЛИ ВЖЕ ВСІ”
Алла знайомить мене з мамою Юрія Карпова – Людмилою. Саме їй доводилося неодноразово їздити до моргу на упізнання, щоб вкотре переконатися, що син живий.
Він вам не дзвонить - значить, його вже нема. Матері військовслужбовців розповіли про те, чому ніхто не шукає зниклих на Донбасі 09
Він вам не дзвонить - значить, його вже нема. Матері військовслужбовців розповіли про те, чому ніхто не шукає зниклих на Донбасі 10
Людмила Карпова, із селища Гвардійське на Дніпропетровщині, чекає на повернення свого сина додому вже понад п’ять років. Юрій Карпов, боєць 93-ї механізованої бригади, вважається зниклим безвісти в Іловайському “коридорі”. Тоді йому було 24 роки. Вона переконана: її Юрко ввесь цей час перебуває в полоні.
– Це все були помилки, – пояснює вона, коментуючи впізнання. – У нас є інформація, що спершу їх тримали в Моспиному. Декого відпустили тоді, але не всіх, тільки тих, хто міг ходити, а мій був поранений.
Я – мама військового, дружина – військового. Син – сапер. Він пов’язав свою долю з армією, пішов на другий контракт восени 2013 року.
– Син дзвонив вам, коли відбувалися ті страшні події під Іловайськом?
– Тоді було потрійне кільце. Але він мені нічого не казав, дзвонив лише чоловікові. Єдине, що тоді пам’ятаю, як чоловік кричав: “Юра, не стріляй в людей, стріляй у ноги”. А потім цей “коридор”…
– Щось було відомо тоді про сина?
– До мене у дитсадок, де я працюю вихователькою, прибігла мама хлопця, який служив разом з Юрою. Він їй дзвонив і просив переказати мені, що Юра нібито попав у полон. Я – бігом у частину. Тоді й з’ясувала, що поранений і в полоні.
Він вам не дзвонить - значить, його вже нема. Матері військовслужбовців розповіли про те, чому ніхто не шукає зниклих на Донбасі 11
– Юрій – це ваш єдиний син?
– Ні, ще є старший. Ви не уявляєте, що я пережила, коли побачила у дверях повістку на його ім’я, повернувшись із роботи. Отримав повістку і чоловік. Він в мене Афганістан пройшов, був командиром бойової групи. Він пішов у військкомат і прямо сказав: “Я йду, залиште старшого сина поки вдома”. На сімейній нараді ми вирішили, що треба йти і шукати сина.
Ми скрізь шукали, де могли, збирали свідчення. У мене є фото і відео про те, хто брав у полон і що вони в полоні. На відео видно, що у Юри немає лівого вуха. Бойовики тоді ж багатьох знімали і кидали відео в інтернет. І по відео з Моспиного я впізнала сина.
Потім було ще відео на ремонтному заводі, де я взагалі почула його голос.
Всі ці відео ми передавали в ООН, ОБСЄ.
– Зараз відомо, де Юрія утримують?
– Ні. Свого часу писала лист до Порошенка, просила, щоб мені дали інформацію про те, де саме знаходиться в полоні мій син, якщо вона є. Міноборони повідомило, що начебто в Дроновому. Достеменно його місце знаходження наразі невідоме.
Він вам не дзвонить - значить, його вже нема. Матері військовслужбовців розповіли про те, чому ніхто не шукає зниклих на Донбасі 12
– Якщо він у полоні, навіщо усі ці впізнання тіл і тести ДНК?
– У 2015 році, як тільки ми зі страшим сином поздавали зразки ДНК, сказали, що збіг є спочатку з фрагментами тіл. Потім їздили в Запоріжжя на впізнання тіла, яке привезли з поля бою.
Казали, що по моєму ДНК збіг з п’ятьма тілами. А чоловік тоді був в АТО, зразок його ДНК ми взяти не могли.
Вже минуло майже шість років, але ми не втрачаємо надію і продовжуємо шукати. Ця наша акція присвячена тому, щоб нас побачили, почули та щось почали вже робити.
Не знає, де її син, і мати іншого військовослужбовця – Олега Карпова. За словами Наталії Карпової, Олег потрапив у полон у серпні 2014 року зі своїми побратимами, коли вони виходили з-під Іловайська.
Він вам не дзвонить - значить, його вже нема. Матері військовслужбовців розповіли про те, чому ніхто не шукає зниклих на Донбасі 13
– Їхній блокпост залишили без підтримки. Вони вже знали, що перебувають в оточенні, але наказу виходити не було.
– Вони не йшли через “коридор”?
– Ні, вони виходили вже самі, тому що тоді ще не було наказу. Розумієте, які діти? Вони не кинули пост, не пішли.
Їх було семеро. Вийти не вдалося нікому. Пізніше на відео російського телеканалу ми їх побачили. З того часу, поєднавши зусилля з родичами інших хлопців, намагаємося їх відшукати і повернути. Зверталися куди тільки можна. В Міноборони, СБУ, Нацполіцію, МКЧХ.
До 2015 року, коли волонтери ще їздили на тимчасово окуповані території, свідчення про хлопців були. Потім ще була інформація, що їх бачили на полях Луганщини. Зараз не знаємо нічого. З 2014 ходимо по інстанціях, але не можемо добитися, щоб їх шукали.
Про Іловайськ забули вже всі. Не те, що шукати, говорити з нами про це не хочуть. СБУ відправляє в Нацполіцію, ті кажуть – ми цим не займаємося. Була у військовій прокуратурі тричі.
– Не намагалися з іншими родинами потрапити на зустріч з Генпрокурором, щоб обговорити питання ефективності розслідування по Іловайську?
– Поки що ні. Всі нам кажуть однакове – справа є.
– А Олег зараз в якому статусі?
– Полонений без встановленого місця перебування.
Він вам не дзвонить - значить, його вже нема. Матері військовслужбовців розповіли про те, чому ніхто не шукає зниклих на Донбасі 14
– Його дані є в реєстрі СБУ?
– Так, він там з моменту, як потрапив у полон. Ми вчора були в Денісової (Уповноважений ВР з прав людини. – Ред.). Вона навіть не знає, що наші хлопці там є. Тільки вчора мого сина внесли у Денісової у список. Тобто усі ці роки їх навіть у списки на обмін не подавали.
“ЗАРАЗ НЕМАЄ ЛЮДИНИ, ЯКА Б ЗАЙМАЛАСЯ ПИТАННЯМ ПОЛІТВ’ЯЗНІВ У РОСІЇ І В КРИМУ”
Серед тих, хто прийшов під Офіс президента – мати і тітка Олександра Шумкова. Лариса Шумкова каже, що син зник ще в серпні 2017 року, а у наприкінці вересня вона отримала листа від Слідчого комітету ФСБ РФ у Брянській області, де було сказано, що він перебуває у Брянському СІЗО. У листі зазначалося, що Олександр Шумков затриманий працівниками ФСБ за підозрою в “скоєнні злочину” за ч.2 ст. 282 КК РФ – участь в екстремістських організаціях.
Він вам не дзвонить - значить, його вже нема. Матері військовслужбовців розповіли про те, чому ніхто не шукає зниклих на Донбасі 15
За даними обвинувачення, Шумков брав участь у діяльності “Правого сектору”, яка була “спрямована проти інтересів Росії”.
Шумков служив за контрактом у Збройних силах України. І 17 серпня не повернувся після служби додому.
– З’ясувалося, за яких обставин він пропав?
– Під час зустрічі з оперативним джерелом його було викрадено і вивезено через кордон, – відповідає його тітка Людмила Шумкова.
– Чим аргументували звинувачення?
– Мовляв, участь на території України у “Правому секторі” і участь в Революції Гідності на Майдані – це загроза конституційному ладу РФ та громадянам Росії. Значну роль його у діяльності “Правого сектору” вони підкреслювали тим, що він був особистим охоронцем лідера. В основу вироку лягли фотографії зі ЗМІ, програма партії “Правий сектор”. На одному із засідань програму партії зачитували, як доказ.
Його засудили на 4 роки ув’язнення.
– Зараз із ним є зв’язок?
– Немає, оскільки він постійно в штрафному ізоляторі або одиночній камері, так “перевиховують”, – розповідає його мати.
– Які у вас вимоги до влади?
– Щоб поновили робочу групу і вона займалася політв’язнями Кремля. У полонених ОРДЛО хоча б є майданчик, на якому можна вести перемовини – це Нормандський формат і Тристороння контактна група в Мінську. А ситуація з перемовинами по політв’язнях Кремля, які в Росії та Криму, взагалі незрозуміла.
– А як же Людмила Денісова?
– Вона взагалі виведена з процесу перемовин. Зараз немає людини, яка б займалася саме питанням політв’язнів у Росії і в Криму.
– Що Олександр пише?
– Що хоче додому, чекає на повернення, але надія з кожним днем тане. Спочатку він ще сподівався на обмін, зараз уже не вірить.
Ще велике питання, як він буде повертатися додому, коли відбуде термін. Він вийде з колонії без документів. Його може зустріти консул. Але лише якщо отримає доручення.
Можливо, будемо звертатися до правозахисних груп у Росії, щоб допомогли йому звідти виїхати.
Заради політв’язнів, які засуджені за сфабрикованою справою на 14 років, під ОП прийшла і Марина Колдина.
– Я представляю так званих “кримських диверсантів” другої хвилі – Бессарабова, Дудку, Штиблікова, це мої друзі. З грудня 2016 року, як їх арештували, ми вимагаємо призначити відповідального за обмін. Коли влада змінилася, президент сказав, що його команда буде опікуватися цим питанням. Коли був обмін, під час якого звільнили моряків, він сказав, що процес триває і незабаром мають бути інші. Скільки вже минуло часу? Тепер нам кажуть – після пандемії. А коли пандемія закінчиться?
Він вам не дзвонить - значить, його вже нема. Матері військовслужбовців розповіли про те, чому ніхто не шукає зниклих на Донбасі 16

Володимир Дудка йшов спочатку як свідок, першими затримали Бессарабова і Штиблікова. Вони – військові аналітики, працювали в центрі “Номос” і ще до анексії писали в аналітичному виданні статті про те, що після Грузії наступною може бути Україна. Тому спочатку їх “призначили” диверсантами, а потім вирішили включити ще й Володимира, який був їм близьким другом.
– Як він зі свідка став обвинуваченим?
– У сюжетах ФСБ його протягом 8 діб ховали. В новинах двох називали, а третього ні. Його прикривали курткою, коли знімали. Я впізнала за курткою і за взуттям.
Він вам не дзвонить - значить, його вже нема. Матері військовслужбовців розповіли про те, чому ніхто не шукає зниклих на Донбасі 17
Потім були тортури електричним струмом, від болю він непритомнів. Йому привозили ліки, відкачували. Вони хотіли, щоб він зізнався в тому, чого не було насправді.
Пізніше він писав мені, що його звинувачують у тому, чого він не робив.
Там білими нитками шита справа. Навіть по білінгу телефонів, які їм підкинули, це видно. Він показав, що телефони були за кілька кварталів від того місця, де вони зустрічалися. Співробітники ФСБ не спромоглися підійти ближче.
– Це ви дізналися від адвокатів?
– Так, це писали адвокати, але вже згодом. Спочатку вони не мали можливості відповідати на листи, щоб їх не звинуватили у розголошенні. Там і судовий процес зробили закритим.
До речі, справу ж перший суд відправив на дорозслідування, тому що ФСБ не змогла підтасувати колоду.
Тим не менш вони добилися кінцевої мети. Вони усі засуджені. Володимир вже не молода людина, в колонії заробив нові, серйозні хвороби.
Він вам не дзвонить - значить, його вже нема. Матері військовслужбовців розповіли про те, чому ніхто не шукає зниклих на Донбасі 18
Поки ми спілкувалися під ОП, до учасниць акції ніхто не вийшов. Пізніше зателефонували Аллі Макух і дізналися, що окрім глави ОП Андрія Єрмака ніхто їхні питання не вирішить, а він наразі у Франції. Так їм пояснили. Але сказали, що діалог щодо поновлення діяльності робочої групи буде продовжений.
Тетяна Бодня, “Цензор.НЕТ”
 



Источник – antikor.com.ua

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *