Як опричникі агрофюрера поводяться з жінками, затриманими на протестах у Білорусі. «Бити об стіну — найлегше покарання»




У білоруських СІЗО лишаються тисячі затриманих під час акцій протесту, а ті, хто виходить на свободу, кажуть про безпрецедентну жорстокість силовиків. Жінки, що побували в ув’язненні, розповіли виданню DW про побої і приниження.

Близько семи тисяч осіб опинилися за ґратами за перші кілька днів протестів проти фальсифікації підсумків президентських виборів, що відбулися в Білорусі 9 серпня. Багато з них досі залишаються в СІЗО, а ті, кого відпустили, розповідають про безпрецедентну жорстокість силовиків, нескінченні знущання і побиття, — у лікарнях опинилися десятки постраждалих.
Проте заступник міністра внутрішніх справ Білорусі Олександр Барсуков заявив журналістам: «Знущань не було». Що насправді коїться за тюремними стінами, DW розповіли жінки, що вийшли на свободу.
Били тих, хто погано співав гімн
Лікарка анестезіолог-реаніматолог Мінської міської дитячої інфекційної лікарні Олена Будейко провела в ув’язненні менше доби і вважає ці години найстрашнішими в своєму житті. Вона і ще кілька медиків-добровольців 11 серпня були в районі універмагу «Рига» — в білих халатах з червоними хрестами і зі спеціальними сумками для медикаментів. «Ми домовилися дотримуватися нейтралітету і допомагати як одній, так і іншій стороні», — розповідає Олена.

Коли медики рухалися в бік центру, під’їхали озброєні люди в формі, сказали пройти в мікроавтобуси, привезли до стели «Мінськ — місто-герой». Жінок-медиків заштовхали в автозак, а молодого чоловіка, який допомагав носити медикаменти, залишили зовні. Будейко каже, що чула моторошні крики, ймовірно, його били. Потім хлопця посадили окремо. «Його звати Павло. З того часу ми про нього нічого не знаємо», — розповідає Олена.
«Тварино, повернись до мене!»
Медиків привезли до РУВС Центрального району. «Ходити дозволяли, схиливши голову до землі, руки за спину, стояти, упершись лобом в стіну, саме нас не били. У червоні хрести на халатах тикали гумовими кийками, казали, що надаємо допомогу бойовикам. «Тварино, повернись до мене! Прізвище!», — це було найбільш «лагідне» звернення до них, згадує жінка. Олена бачила, що чоловіки лежали у дворі з витягнутими руками і ногами, обличчям в землю, звідти долинали моторошні крики.
Затриманим запропонували підписати готові протоколи, а тих, хто відмовлявся, били. Людина, яка оформляла документи, погрожувала Будейко: «Не підпишеш — переб’ємо ноги».
Після підписання жінки стояли в коридорі обличчям до стіни. Чоловіки лежали на вулиці, їх змушували співати гімн Білорусі. Тих, хто, на думку охоронців, співав погано, били. Люди, яких заводили в будівлю, були побиті так, що складно було упізнати.

«Чула, як дівчинка просила: «Не чіпай мене», на що їй відповіли: «А що ти мені зробиш?» Нам, лікарям, говорили, що бинти і спирт в сумках — для «коктейлів Молотова», погрожували «повісити купу справ», — згадує Олена. — Вранці нас вивели на перевірку і знову стали погрожувати. Говорили, відправлять у Жодіно, дадуть по двадцять діб і не повідомлять родичам».
Олена провела в РУВС менше доби, але зізнається, що коли виходила, то плакала. Попри це, жінка каже, що продовжуватиме добровільно надавати допомогу на акціях протесту. 
«Бити об стіну — найлегше покарання»
Ольга Павлова, членкиня штабу Світлани Тихановської, провела в ув’язненні п’ять діб. Жінку затримали в ніч на 10 серпня в Мінську, на проспекті Машерова. Павлова, медик за освітою, була в буферній зоні між ОМОНом і мирними протестувальниками. З собою був рюкзак для першої медичної допомоги. Коли силовики почали наступати, люди розбіглися, Ольга стояла там же з піднятими руками: «Один омонівець штовхнув, я впала. Мене підняли його колеги, передали своїм, ті посадили в автозак». Жінка опинилася в Центрі ізоляції правопорушень (ЦІП) ГУВС у Мінську.
«Чоловіків одразу стали бити. З нами була громадянка Росії. Дівчина просила посла, її відвели в сусідню камеру і побили, сказали, що додому вона не повернеться», — розповідає Павлова. За її словами, особливою жорстокістю відрізнялася пара охоронців: чоловік з яскраво блакитними очима і жінка — невисока блондинка на ім’я Христина (те ж саме про неї розповідали й інші затримані з цього ізолятора).

Павлова опинилася в чотиримісній камері, де було 36 осіб. Коли в’язні попросили відкрити вікно, на них вилили два відра води. Волога стала випаровуватися, люди задихалися. Тільки вночі жінок вивели подихати. У однієї затриманої була епілепсія, в іншої діабет, у самою Ольги — поранення від гумових куль і світлошумових гранат.
10 серпня почали питати особисті дані, Ольга назвала тільки ім’я і прізвище. Впродовж доби над нею знущалися: ставили на коліна, викручували руки, погрожували: «Те, що нас били об стіну, було найлегшим покаранням. Хлопців били постійно і зі страшною силою. По одному виводили в коридор, били до напівсмерті, забирали, виводили наступного. Біля ізолятора чергувало кілька «швидких».
Били і тих, хто не підписував протоколи. «Я нічого не підписала, вони не знали, що зі мною робити, — каже жінка. — На суд приїхав представник РУВС Московського району, він був в жаху від побаченого. Приніс пакет з сухпайком, до цього ми не їли два дні. Воду пили з-під крана». На суді Ольга говорила, що затриманих катують, що не надають медичної допомоги, суддя відповіла: «Не моя компетенція».
Відомості в протоколі Ольги не відповідали дійсності, а особисті дані в справі (дата народження, прописка і навіть фото) належали однофамільниці Павлової. Це не завадило винести жінці вирок — 15 діб адміністративного арешту в тюрмі в Жодіно. Загалом Павлова провела в ув’язненні п’ять діб. Її випустили 14 серпня. Скільки людей ще сидять за ґратами, не знає, напевно, ніхто.
Автор: Тетяна Нєвєдомська; DW



Источник – antikor.com.ua

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *