Як Росія заганяє Зеленського в пастку




Незважаючи на провокації, Україна “впевнено наближається” до світу – так Володимир Зеленський прокоментував наступ бойовиків близько Золотого у вівторок, 18 лютого. В результаті зіткнення один український солдат загинув, троє – поранені, ще двоє – контужені.
Мирний процес, про який говорить Зеленський, поки просувається не надто впевнено, по крайней мере, в публічній площині. Тривають переговори про чергове обміні “утримуваними особами” і узгодження нових ділянок для розведення військ. На тому видимий прогрес і закінчується.
Ідея про спільне патрулювання, яка наробила багато шуму після суботнього заяви Зеленського, зовсім не нова. Її обговорювали ще на саміті “нормандської четвірки” в Парижі, про що тоді ж публічно розповів глава МВС Арсен Аваков.
Будь-яких політичних зрушень, на кшталт нового закону про особливий статус ОРДЛО, амністії, легалізації Радою “формули Штайнмайера” зовсім не спостерігається.
У той же час між Києвом і Москвою, природно, ведуться і непублічні переговори, як мінімум на рівні уповноважених осіб: Андрія Єрмака і Дмитра Козака. Ось тут і відкривається поле для маневру і, відповідно, примусу України до поступок і виконання Мінських угод в російській трактуванні.
Поки влада дотримується окреслених ще минулої осені “червоних ліній” в питаннях Донбасу: ніяких прямих переговорів з лідерами бойовиків, спочатку безпеку і контроль над кордоном, а тільки потім – вибори і т.д.
При цьому в Росії прекрасно розуміють прагнення Зеленського домогтися припинення війни і бажано скоріше. Саме цього, згідно з усіма соцопитуваннями, найбільше хочуть від президента українські виборці. А нинішня влада до соціології відноситься дуже чутливо.
І раз ніяких відчутних, конкретних проривів в економіці і внутрішній політиці за каденцію Зеленського поки так і не сталося, саме в мирному врегулюванні на Банковій бачать свою success story (історію успіху).
Два успішних обміну і паризький саміт як своїх головних досягнень зазвичай називає і сам Зеленський. Чергова ескалація на фронті як раз і може бути способом тиску на українського президента.
Зеленському дуже не хочеться визнавати, що мирний процес, якщо і не зайшов в глухий кут, то явно йде з великими проблемами. Тому те, що сталося на фронті він списав на “провокацію”.
Це, до речі, контрастує з версією глави Генштабу Руслана Хомчака, який на тому ж вчорашньому брифінгу прямо сказав, що мова йде не про “провокації” бойовиків, а про спробу реального, хай і локального настання. При цьому Хомчак вірно зазначив, що мета цього наступу – перш за все, показати як агресори можуть успішно тіснити українську армію, ще й в річницю боїв під Дебальцеве.
Специфіка нинішньої війни полягає в тому, що реальні події на фронті мають далеко не тільки безпосереднє, практичне вплив на театр бойових дій, а й медійну складову, нерідко виходить на перший план. У будь-якому випадку, наступ близько Золотого стало вагомим інформприводом, причому не тільки в Україні.
У посольстві США недвозначно закликали Росію дотримуватися Мінських угод, в Євросоюзі ж закликали Москву вплинути на бойовиків. Подібні заяви з’являються далеко не після всіх загострень на фронті, навіть коли гинуть українські солдати.
Секретар РНБО Олексій Данилов звинуватив у трагедії під Золотим якісь “сили”, які намагаються зірвати переговори в нормандському форматі. У цьому можна побачити непрямий натяк на те, що вчорашнє наступ могло проводитися не за наказом з Москви, а бути самодіяльністю місцевих бойовиків.
ЗМІ раніше вже чули від високопоставлених чиновників теорію про те, що головною перешкодою на шляху до миру є як раз вожді т.зв. “ЛДНР”, які не хочуть втрачати свої “посади”, вплив і грошові потоки. І, отже, не зацікавлені ні в якому мирне врегулювання, як і багатотисячна маса пересічних бойовиків.
Безумовно, по ту сторону лінії фронту війна особисто вигідна багатьом. Але це аж ніяк не свідчить про якусь суб’єктності та самостійності донбаських псевдореспублік, у чому Москва котрий рік безуспішно намагається переконати весь цивілізований світ.
Росія елементарно припинить всі локальні “провокації” заради поставленої мети. А мета ця, схоже, незмінна – повернути ОРДЛО назад в Україну на своїх умовах. Бонусом піде зняття санкцій і негласна легалізація анексії Криму.
Масова паспортизація на непідконтрольних територіях в цю концепцію цілком вкладається. Наситивши реінтегрувати Україну своїми громадянами, РФ в будь-який момент може знову придумати привід їх “захищати”.
На тлі останніх подій дуже абсурдно виглядають спроби паралельно будувати “платформу національного примирення”, ніж активно займається давній товариш Зеленського і радник секретаря РНБО Сергій Сивохо. Правда, після подій під Золотим презентацію платформи довелося відкласти.
Але і сам Зеленський в своїх публічних виступах, наприклад, на нещодавній Мюнхенській конференції, не забуває згадати про діалог з мирними жителями ОРДЛО.
Можливо, таким чином влада розраховує знайти на непідконтрольних територіях людей, на яких вона зможе потім спертися, якщо ОРДЛО на будь-яких умовах все ж повернеться під контроль українського уряду. Або, можливо, це спроба показати той самий “мирний процес”, якщо вже з іншими його елементами, на зразок перегляду Мінських угод, справа йде досить туго.
У будь-якому випадку, мирне населення ОРДЛО позбавлене навіть найменших ознак хоч якийсь суб’єктності. Домовлятися про долю регіону будуть Зеленський з Єрмаком і Путін з Козаком, при посильній участі Ангели Меркель і Еммануеля Макрона – але точно не “прості люди” з обох частин Донбасу.
Поки насправді невідомо, як саме з української сторони бачать процес реінтеграції і майбутнє Донбасу, чи збігається це бачення з російським хоч в якійсь мірі і на які потенційні компроміси готові піти. І, звичайно, готові до можливих “підставили” і уловлювачів з іншого боку, на кшталт подій під Золотим.



Источник – kurs.com.ua

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *